Протягом десятків років на території дореволюційної Херсонської губернії осідали переселенці з-за Дністра, внаслідок чого там утворилася досить велика молдавська національна меншина. Цією обставиною невдовзі після утворення СРСР з користю для себе вирішило скористатись більшовицьке керівництво, яке не визнавало румунської юрисдикції над фактично приєднаною у 1918 році до Румунії Бессарабією. Щоб радикалізувати на її території прорадянські настрої та певною мірою реанімувати ідею «світової революції» Кремль вирішив створити молдавську автономію на території УСРР.
Поштовхом для практичної роботи у цьому напрямку стала написана у лютому 1924 року Григорієм Котовським та низкою молдавських комуністів доповідна записка, у якій, зокрема, наголошувалося, що «Молдавська республіка може відіграти ту ж роль політико-пропагандистського фактора, що й Білоруська республіка щодо Польщі й Карельська — щодо Фінляндії». Тогочасний заступник голови РНК УСРР Михайло Фрунзе, який до цієї ідеї ставився прихильно, одержав з ЦК РКП(б) доручення окреслити кордони молдавської автономії, яка б могла служити політичною противагою анексованій румунським урядом Бессарабії.
Керівники УСРР змушені були погодитися на створення автономної республіки, хоч і розуміли, що у випадку приєднання Бессарабії постане нова союзна республіка, до якої перейде частина української території. Щоправда, така згода давалася поступово і під тиском центру. 7 березня 1924 політбюро ЦК КП(б)У визнало «політично доцільним виділення в складі УСРР Молдавської автономної області». Питання спрямовувалося на доопрацювання, натомість було ухвалено «просити ЦК РКП не виносити остаточного рішення» до його повторного розгляду.
Вже 18 квітня політбюро ЦК КП(б)У, з огляду на відсутність надійних етнографічних та територіальних відомостей, вирішило, що створення АМСРР є недоцільним. Але Кремль все-таки наполіг на своєму: 29 липня 1924 року було ухвалене рішення «Про Молдавську СРР», у якій наголошувалось «Вважати за необхідне, з політичних міркувань, виділення молдавського населення в спеціальну автономну республіку в складі УСРР». Наглядати за усім цим мав Фрунзе, хоча його ще в березні 1924 відкликали з України.
Одним із важливих напрямків роботи по створенню нової республіки стала організація відповідних «звернень громадськості». Преса замайоріла повідомленнями про різного роду збори молдаван, що дало підстави у подальшому говорити про «сотні зборів та мітингів», на яких молдавани висловлювали бажання створити свою автономію.
26 вересня 1924 року політбюро ЦК РКП(б) знову розглянуло питання про Молдавію та окремим пунктом наголосило: «В акті утворення Автономної Молдавської СРР повинно бути зазначено, що західним її кордоном є державний кордон СРСР». Мова, зрозуміло, йшла не про кордон по Дністру, якого радянський уряд не визнавав, а про кордон по Пруту.
12 жовтня 1924 року сесія ВУЦВК прийняла постанову «Про утворення Автономної Молдавської СРР», другим пунктом якої визначалися кордони нової республіки. Зокрема, у повній відповідності до постанови ЦК РКП(б) від 26 вересня, відзначалося, що «з заходу та південного заходу» кордони проходять «по державному кордону Союзу РСР». Цей пункт залишався чинним увесь час існування Молдавської автономії, тоді як становлення меж з іншими районами УСРР продовжувалося і надалі. Для такого розмежування сесія ВУЦВК створила комісію з представників губвиконкомів Одеської та Подільської губерній і Революційного комітету АМСРР , який було сформовано 29 жовтня 1924 року.
За переписом 1926 року молдавани складали абсолютну більшість лише у Дубосарському (67,0%) та Слободзейському (64,7%) районах, відносну — у Григоріопольському (45,7%). Українці становили абсолютну більшість у Ананьївському (51,7%), Балтському (91,1%), Бірзульському (Котовському) (53,1%,), Красноокнянському (65,9%), Крутянському, (Кодимському) (71,7%) районах. Відносну більшість українці складали у Кам'янському (46,6%) та Рибницькому (48,З%) районах. Росіяни становили відносну більшість у Тираспольському районі (32,7%), однак це було досягнуто в основному за рахунок Тирасполя, де росіян було 54,8%. У столиці республіки (м. Балта) відносну більшість становили євреї (39,6%), далі йшли українці (З8,3%). Загалом в АМСРР наприкінці 1926 року на території 8 288 кв. км. проживало 546 тис. осіб, в тому числі 48,5% українців, 30,1% молдаван, 8,5% євреїв, 8,5% росіян. Тобто етнічний чинник не відігравав визначальної ролі у створенні та формуванні кордонів цієї республіки.
У зміненій після утворення АМСРР Конституції УСРР 1919 року та в Конституції УСРР 1929 року за АМСРР фактично визнавалося право виходу зі складу УСРР — про це свідчило положення, у якому говорилося, що «об'єднання» АМСРР з УСРР відбувається на основі «права на самовизначення аж до відокремлення». Такого права не було в жодної з автономних республік в СРСР, що зайвий раз свідчить про вирішальну вагу політико-ідеологічного чинника в створенні АМСРР. У 1929 році її столицею стало місто Тирасполь.
Після ухвалення Конституції СРСР 1936 року та УРСР 1937-го відбулися зміни і у назві молдовської автономії. Як у цих актах, так і в Конституції МАРСР 1938 року йшлося про Молдавську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку, яка після приєднання Бессарабії до СРСР у 1940 році була, як це і передбачалося при її створенні, перетворена на союзну республіку. При цьому на основі етнічного критерію було проведено новий переділ республіканських кордонів. За його результатом з колишньої АМСРР/МАРСР у складі нової союзної республіки залишилася лише вузька ділянка Лівобережжя Дністра, на якій нині і існує самопроголошена Придністровська Молдавська Республіка (ПМР).
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність Карпатської України, 1939
• Пакт Молотова-Ріббентропа, 1939
• Західна Україна увійшла до складу УРСР, 1939
• Приєднання Бессарабії і Буковини до СРСР, 1940
• Розмежування українсько-молдавського кордону, 1940
• Входження Закарпаття до складу УРСР, 1945
• Входження Криму до складу УРСР, 1954
• Конфлікт у Придністров'ї, 1992