Олександр I Карагеоргієвич став королем Королівства сербів, хорватів і словенців 16 серпня 1921 року по смерті свого батька, який був першим монархом створеної у 1918 році держави. Після тривалої урядової кризи, викликаної вбивством в парламенті хорватського опозиціонера Степана Радіча, 6 січня 1929 року Олександр I розпустив Народну Скупщину (парламент), перейменував країну в Королівство Югославія, обмежив конституційні права громадян, заборонив діяльність партій та проспілок, встановивши режим абсолютної особистої влади. Формально диктатура була скасован 3 вересня 1931 року із запровадженням нової конституції, якою виконавча влада була передана королю, і нового виборчого закону, особливості якого дали можливість обратись у парламент лише лояльним королю кандидатам, які в грудні того ж року створили єдину в країні партію.
Остерігаючись територіальних зазіхань з боку Італії і посилення Угорщини, у 1933 році Югославія підписала із Чехословаччиною і Румунією тристоронній договір про військово-політичний союз, відомий як Мала Антанта. Він активно підтримувався Францією, міністр закордонних справ якої Луї Барту прагнув створити систему колективної безпеки у Європі для протистояння нацистській Німеччині. Однією із перешкод для її реалізації був італо-югославський територіальний конфлікт і активна підтримка Італією націоналістів у Хорватії та Македонії.
Для обговорення двосторонніх франко-югославських питань Олександр I Карагеоргієвич 9 жовтня 1934 року прибув кораблем до Марселя, де після покладання квітів до меморіалу французьким військовим, які загинули на Балканах, разом із Барту у відкритому автомобілі і практично без ескорту відправився до місцевого муніципалітету, де мали розпочатись переговори. Близько 16-20, коли кортеж під'їхав до місця призначення, із натовпу вибігла людина і, застрибнувши на підніжку автомобіля, випустила в короля чергу з автоматичного пістолета, — від поранень в серце і живіт Олександр помер на місці, як і водій, який отримав випадкову кулю. Поранення також отримали Луї Барту і генерал Альфонс Жорж, який перебував в авто, але попри чотири кулі вижив.
Внаслідок хаотичної стрілянини поліцейських загинули також двоє випадкових людей і був поранений нападник, якого один із кінних охоронців збив з ніг, двічі ударивши шаблею по голові, — розлючений натовп, який поліція не змогла стримати, кинувся до вбивці і затоптав його. Під час обшуку вбивці був знайдений фальшивий чехословацький паспорт і згодом по татуюваннях було встановлено, що замах здійснив 36-літній Велічко Дімітров Керін, член Внутрішньої македонської революційної організації (ВМОРО), яка боролась за приєднання македонських територій Югославії та Греції до Болгарії.
Більш відомий під псевдо Владо Черноземський, він виконував особисті завдання лідера ВМРО Івана Михайлова і за здійснені протягом 1920-х років три вбивства був заочно засуджений до страти. Він помер 10 жовтня 1934 року в тюремній камері і був похований на одному із цвитарів Марселю в безіменній могилі. Тривалий час він вважався вбивцею і Луї Барту, котрий помер напередодні від великої втрати крові, — лише у 1974 році було встановлено, що Барту загинув від випадкової кулі поліцейського.
Як встановило слідство, замах на Олександра Карагеоргієвича організувла «Повстанська хорватська революційна організація» Анте Павеліча, яка співпрацювала із ВМОРО. Досить швидко були схоплені троє співучасників Черноземського, яких у 1936 році засудили до страти. Вбивство Олександра Карагеоргієвича загострило стосунки Югославії з Францією, а також із Італією та Угорщиною, розвідки яких фінансово та організаційно підтримували як хорватських усташів, так і македонських четників. Це ускладно намагання Франції залучити Італію до створення т. зв. Середземноморського пакту для протистояння нацистській Німеччині.
Новим королем Югославії став 11-літній син Олександра Петро II, який правив при регентстві свого двоюрідного дядька князя Павла Карагеоргієвича. Вважаючи, що Югославія не готова до війни, він намагався маневрувати між СРСР і Німеччиною, але санкціонував приєднання до Троїстого союзу, яке було підписано 25 березня 1941 року за умови поваги до суверенітету і територіальної цілісності Югославії. Це викликало невдоволення в урядових колах і через два дні в результаті перевороту королем був проголошений ще неповнолітній Петро II, князь Павло — усунутий від влади, а договір з країнами Вісі — розірваний.
Підписання Югославією 5 квітня 1941 року Договру про дружбу і ненапад із СРСР став для неї фатальним: наступного дня Німеччина, Італія, Румунія, Болгарія та Угорщина розпочали війну проти Югославії війну, яка закінчилась за 11 днів її капітуляцією і розчленуванням — незалежність проголосили Чорногорія і Хорватія, до якої увійшла Боснія і Герцоговина, більша Словенії та Істрія відійшли до Італії та Німеччини, Воєводина — до Угорщини, Македонія — до Болгарії, Косово і Метохія — до Албанії, а окупована німцями Сербія стала плацдармом для подальшого наступу на Грецію.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда, 1914
• Вбивство Григорія Распутіна, 1916
• Розстріл царської сім'ї, 1918
• Замах на папу Івана Павла II, 1981
• Замах на Анвара Садата, 1981
• Розпад Югославії, 2003