За правління Селіма ІІ, що зійшов на престол 7 вересня 1566 року, продовжилась османська експансія у Європі. Імператор Священної Римської імперії Максиміліан ІІ Габсбург був змушений погодитись на щорічну виплату т. зв. «дарунків» і змиритись з турецьким суверенітетом над Валахією та Молдавією, османські війська здійснили похід до Азова і Астрахані, у липні 1570 року висадились на венеційському Кіпрі, останньому форпості християн у Східному Середземномор'ї. Щоб протидіяти османській загрозі, 25 травня 1571 року за ініціативи папи Пія V було утворено Священну лігу, до якої увійшли Іспанська імперія, Венеційська і Генеуезька республіки, Пармське, Савойське і Тосканське герцогства та Папська держава.
Коаліційний флот відплив із Мессіни 16 вересня. Він взяв курс на Корфу, де іспанський полководець Хуан Австрійський, що командував експедицією, отримав звістку про взяття османами Фамагусти, ключового порту на Кіпрі, який здався після майже року облоги. Це змінило першочергові наміри союзників, і армада Священної ліги рушила до Лепанто (нині Навпакт, Греція), міста на півночі Корінфської затоки в Іонічному морі, куди з Кіпру була відведена більша частина турецького флоту. Під командою недосвіченого у воєнно-моських справах капудана, командувача флотом, Муедзінзаде Алі-паші було близько 210 галер, 60 галіотів, 750 гармат і десь 90-тисячне військо. Йому протистояв флот з 6 галеасів, понад 200 галер з 1815-ма гарматами і більше 100 тисяч військ, у складі яких було 20 тисяч солдат абордажних команд (проти 16 тисяч у османів).
Уранці 7 жовтня 1571 року два флоти зустрілись біля входу в затоку Пантраікос. Турки надто пізно помітили наближення супротивника, проте все ж зуміли вийти в море десь на 60 км від Лепанто і вистроїтись десятикілометровим фронтом: лівим крилом, де розмістились здебільшого алжирські пірати, командував корсар Улуч Алі, центром — Алі-паша, правим, найслабшим, — Мехмед Сірокко. Навпроти османського капудана став Хуан Австрійський, зліва від нього — венецієць Агостіно Барбаріго, справа — генуезець Джованні Доріа.
Обидва флоти практично одночасно рушили один проти одного. Повільні османські галіоти відстали від галер, які без підкріплення зіткнулись з важкими галеасами. Проте завдяки вдалому маневру праве крило османів зуміло обійти фланг супротивника, а частина кораблів з центру прорвалась між католицьким центром і лівим флангом. Опинившись в оточенні, Агостіно Барбаріго був змушений вступити в абордажний бій, з якого завдяки чисельній перевазі він вийшов переможцем.
Тим часом запеклий бій у центрі теж склався невдало для турків — у перестрілці загинув Алі-паша, й іспанцями була захоплена його галера, що внесло сум'яття у дії османського флоту. Улуч Алі спробував перехопити ініціативу, вдаривши по Хуану Австрійському, однак йому навперейми рушив фланг Джованні Доріа і у бій вступив резерв під командуванням іспанця Альваро де Басана, 1-го маркіза Санта-Крус. Остерігаючись оточення, алжирські кораблі вирішили за краще врятуватись втечею.
П'ятигодинний бій під Лепанто османським флотом був програний з катастрофічними наслідками: вони втратили понад дві сотні кораблів, біля 40 тисяч убитими і пораненими, до 5 тисяч полоненими. Флот Священної ліги зазнав значно менших втрат: 13 галер, до 10 тисяч убитими і біля 8 тисяч пораненими, серед яких був і майбутній всесвітньо відомий письменник 24-літній Мігель Сервантес, який служив у неаполітанській абордажній команді.
Із захоплених турецьких кораблів було звільнено біля 8 тисяч невільників-гребців, десь стільки ж з них загинуло у битві біля Лепанто. Свободу даровано ще 12-м тисячам рабів з флоту Священної ліги за проявлену мужність під час битви.
Незважаючи на переконливу перемогу, якій поети і музиканти католицької Європи присвятили свої численні твори, та були приурочені пишні урочистості у Римі і Венеції, вона не вплинула на загальний хід війни Священної ліги і Османської імперії.
По смерті Пія V далися у знаки давні політичні суперечності між Венеційською республікою та Іспанією, яка вирішила за краще зосередитись на подіях у Нідерландах, де проти влади Габсбургів повстали 17 провінцій. Османи вже за рік зуміли відбудувати свій флот, загалом понад 250 військових кораблів, і залишена без підтримки Венеція 3 березня 1573 року була змушена укласти мирний договір, змирившись з втратою Кіпру, частини володінь у Далмації і погодившись на виплату 300 тисяч дукатів контрибуції.
Завдяки найбільшому у Середземномор'ї флоту Османська імперія відновила своє домінування на морі, у 1574 році захопила Туніс, через два роки оcвоїлись біля берегів Марокко і за французької підтримки досить швидко поширила свій вплив аж до Гібралтараської протоки.
Мир між Венеціанською республікою і Османською імперією тривав до 23 червня 1645 року, коли турки висадились у Кандії. Двадцятип'ятилітня Критська війна, у якій Венецію підтримувала Мальта, Неаполь, Папська держава і Тоскана, закінчилась для неї не лише втратою Кандії, але й спустошенням скарбниці, що привело до її поступового занепаду.
Коментарі
Дивіться також
• Зародження Османської імперії, 1301
• Катерина Корнаро — остання королева Кіпру, 1489
• Велика облога Мальти, 1565
• Битва у Наваринській бухті, 1827