У 1899 році синхронізувати звук і рухоме зображення спробував англієць Вільям Діксон, що працював в лабораторії знаменитого винахідника Томаса Едіссона. Створений ним кінетофонограф давав можливість записувати зображення одночасно зі звуком. Однак проблема точної синхронізації звуку і зображення, а також низька якість звукозапису довгий час не могли знайти свого вирішення, допоки в 1919 році американець Лі де Форест не удосконалив винахід фінна Еріка Тігерштедта, який знайшов спосіб запису звуку безпосередньо на кіноплівку у вигляді паралельних ліній різних відтінків. Однак, жодна з кінокомпаній не проявила інтересу до його технології Фонофільм і в 1926 році компанія Фореста збанкрутувала.
Першою повнометражною стрічкою, в якій використовувались звукові ефекти і пісенні епізоди, був фільм «Вулиця мрій» Девіда Гріффіта 1921 року. Однак ні він, ні інші більш пізні фільми не містили озвучені діалоги. До середини 1920-х більшість голівудських компаній шукали розробника технології звукового кіно, і в квітні 1925 року «Ворнер Бразерз» придбали у компанії Western Electric технологію Vitaphone ("Живий звук"), яка передбачала синхронізоване відтворення фільму і спеціально записаних платівок на програвачі, що був фізично з'єднаний з двигуном кінопроектора. Випробування новинки було перевірене при зйомках романтичної драми «Дон Жуан» Алана Кросленда, знятої наступного року. В ній кіноряд супроводжувався записом симфонічної музики і кількох природніх звуків.
Окрилені успіхом, брати Ворнери вклали практично всі гроші в новий фільм і 6 жовтня 1927 року в нью-йоркському театрі "Флагман" відбулась прем'єра стрічки «Співак джазу». Вона мала шалений успіх, хоча за сюжетом була досить примітивною, — сентиментальна розповідь про сина кантора синагоги, який всупереч волі батька вибирає естрадну кар'єру. Успіх фільму забезпечили хороший маркетинг, зірковий бродвейський виконавець головної ролі Ал Джонсон (уроджений Аса Йоелсон родом з-під Каунаса) і десять музичних номерів, які разом з кількома репліками-діалогами звучали "з екрану". Жоден з чотирьох братів Ворнерів не зміг бути присутніми на прем'єрі — один з них, Сем, головний ініціатор розвитку звукового кіно, помер напередодні і рідні довелось їхати в Каліфорнію на похорони. Зйомки фільму обійшлись у гігантські по тих часах 422 тисячі доларів (близько 5 мільйона в цінах 2010 року), але повністю себе виправдали — «Співак джазу» зібрав 3,9 мільйона в США і 2,9 мільйона — за кордоном.
Перша поява вокалу Джолсона припадає на п'ятнадцяту хвилину фільму, а тривалість синхронізованих зі звуком діалогів складає лише дві хвилини — решта сюжету були зв'язані стандартними для німого кіно інтертитрами. І хоча до модного тоді джазу манера співу Джонсона мала досить віддалений стосунок, фільм викликав захопленням глядачів, які аплодували під час сеансу та вибухнули оваціями по його завершенні, і отримав схвальну пресу, яка назвала «Співака джазу» новим словом у кінематографі. 27 вересня 1927 року фільм був показаний у Лондоні, в в 1929-у — в Парижі. Цього ж року «Співак джазу» отримав «Почесний Оскар» як "перша звукова стрічка, що зробила революцію в кіно".
На хвилі успіху Ворнери в 1928 році зняли повністю звуковий в сучасному розумінні слова фільм «Вогні Нью-Йорка». Його шалений комерційний успіх (дохід 1 мільйон при бюджеті 23 тисячі) призвів до того, що до кінця 1929 року в Голлівуді всі фільми знімались звуковими, а до кінця наступного року звукове кіно знімали і в більшості країн Західної Європи. Технологія Vitaphone була досить успішною, після 1931 року багато разів модернізовувалась і використовувалась до початку 1960-х.
Коментарі
Дивіться також
• «Золота лихоманка» Чарлі Чапліна, 1925
• Дебют Міккі Мауса, 1928
• Премія «Оскар», 1929
• Перший Каннський фестиваль, 1946
• «Бонд, Джеймс Бонд», 1962
• «Кримінальне чтиво» Квентіна Тарантіно, 1994
• Історія премії «Оскар» (інфографіка)