За рішеннями Сан-Стефанського мирного договору і Берлінського конгресу, що підвели підсумки Російсько-турецької війни 1877-78 років, в межах Османської імперії була створена автономна держава Велика Болгарія, яку за пропозицією російського імператора Олександра II очолив племінник його дружини Марії Олександрівни — 8 липня 1879 року Великі Народні збори в Тирново обрали своїм князем 29-літнього генерал-лейтенанта російської армії Олександра Баттенберга. Затверджена цього ж року перша болгарська конституція дозволила новому князю залишитись лютеранином і після схвалення його кандидатури султаном Абдул-Хамідом II та принесення 21 липня присяги він прибув до Софії, де російська окупаційна адміністрація передала йому владні повноваження.
Прагнучи завоювати підтримку болгар, князь Олександр всупереч волі російського імператора підтримав болгарське повстання у Східній Румелії, яка мала статус автономної провінції в межах Османської імперії, і 30 вересня 1885 року в Пловдіві оголосив про її приєднання до Болгарського князівства. Це викликало політичну кризу, в яку були втягнуті Сербія, Австро-Угорщина, Росія та Туреччина, і 2 вересня 1886 року Олександр Баттенберг був схоплений російськими агентами та офіцерами російського гарнізону в Софії, примушений написати акт зречення і виезений до Росії. В кінці місяця він таємно повернувся до Болгарії, проте після отримання листа від імператора Олександра III із засудженням його дій, 20 вересня 1886 року повторно зрікся престолу і виїхав до Відня, де помер через сім років. Згідно із заповітом, 15 січня 1898 року його було перепоховано в центрі Софії.
Після абдикації Олександра Баттенберга влада в Болгарії перейшла до регентської ради на чолі із революціонером-націоналістом Стефаном Стамболововим. Як один із ініціаторів приєднання Східної Румелії до Болгарії він був крайньо вороже налаштований щодо російської політики на Балканах, що дало можливість регентській раді самостійно вибрати нового князя — ним став 37-літній внук останнього французького короля Луї-Філіпа Орлеанського Фердинанд Саксен-Кобург-Готський, кандидатуру якого болгарський парламент затвердив 7 липня 1887 року.
Після вбивства прем'єр-міністра Стамболова македонськими націоналістами у липні 1895 року князь Фердинанд зумів налагодити стосунки з усіма опонентами Османської імперії і, скориставшись її черговим ослабленням після анексії Боснії і Герцоговини Австро-Угорщинию, 5 жовтня (22 вересня за ст. ст.) 1908 року у Великому Тирново з мовчазної згоди Відня проголосив створення незалежного Болгарського царства, а себе — царем Фердинандом I.
Ідея Фердинанда створити "нову Візантію" від Чорного до Адріатичного моря привела до конфлікту із Грецією та Сербією і у 1913 році Болгарія безславно програла Другу Балканську війну, втративши майже всі попередні завоювання. Прагнучи реваншу, у Першій Світовій війні вона в союзі з Османською імперією підтримала Австро-Угорщину і Німеччину, а не своїх колишніх союзників Сербію та Росію, і знову програла — 3 жовтня 1918 року Фердинанд зрікся престолу на користь свого сина Бориса і виїхав до Німеччини.
Живучи у рідному Кобурзі, він пережив смерть Бориса III, розстріл радянськими військами другого сина Кирила, позбавлення влади внука Симеона II і встановлення в Болгарії комуністичної диктатури. Помер перший цар Третього Болгарського царства, фельдмаршал трьох армій Фердинад I 10 вересня 1948 року у 87 -річному віці. Його внук Симеон, живучи в еміграції в Іспанії, в 1955 році на основі Тирновської конституції проголосив себе діючим царем, після падіння комуністичного режиму повернувся на батьківщину і з 2001 по 2005 рік був прем'єр-міністром Болгарії. За час його управління країною був прийнятий закон про реституцію земельної власності, що дозволило Симеону повернути всі володіння свого діда, в яких він зараз і проживає поблизу Софії.
Коментарі
Дивіться також
• Падіння Першого Болгарського царства, 1014
• Війна за незалежність Греції, 1821
• Незалежність Румунії, 1877
• Сан-Стефанський мирний договір, 1878
• Боснійська криза, 1908
• Перша балканська війна, 1912