Літак рейсу SBI1812 авіакомпанії «Сибирь» вилетів із аеропорту Давида Бен-Гуріона в Тель-Авіві об 11:00 за київським часом і через півтори години, знаходячись на висоті 11,1 кілометрів, увійшов у зону відповідальності наземного центру управління польотами в Сочі і через 5 хвилин, о 12:44, Ту-154М зник з радарів. Літак Ан-12 Міністерства оборони Росії, котрий терміново вилетів для рятувально-пошукових робіт, на відстані близько 200 км південно-західніше Сочі виявив маслянисті плями в імовірному місці падіння Ту-154М, а також його уламки, пронизані кількома сотнями отворів, і тіла 14 загиблих. Жоден із 68 пасажирів і 12 членів екіпажу не вижив.
У зв'язку з подіями 11 вересня у США першою була висунута версія про теракт — аеропорт Бен-Гуріона в Тель-Авіві був закритий, і почалась перевірка списків пасажирів. Ближче до вечора того ж дня США заявили, що Ту-154М був імовірно збитий ракетою, польоти яких в регіоні катастрофи були зафіксовані ЦРУ, що змусило Міністерство оборони України повідомити про проведення спільних російсько-українських навчань на полігоні Чорноморського флоту Росії на мисі Опук поблизу Керчі, де випробовувались зенітно-ракетні комплекси С-200, С-300, С-125, «Оса», комплекси «Бук», «Куб», котрі на момент катастрофи випустили по безпілотному літаку-цілі 23 ракети.
Проведена Міждержавним авіаційним комітетом експертиза встановила, що літак Ту-154М міг бути збитий ракетою «Земля-повітря», випущеною з комплексу С-200, проте остаточний висновок не був зроблений із-за невеликої кількості знайдених фрагментів літака, відсутності "чорного ящика" і жодного фрагменту якої б то не було ракети. 13 жовтня мінстр оборони України Олександр Кузьмук приніс вибачення родинам загиблих, заявивши, що "Україна причетна до трагедії, причини якої до кінця не втановлені". 24 жовтня 2001 року він був звільнений зі своєї посади разом із начальником ППС України, двома його заступниками та шістьма іншими керівниками, причетними до навчань.
20 листопада 2003 року між урядами України і Ізраїлю була підписана угода про добровільну компенсацію жертвам із зазначенням, що "Україна не є юридично відповідальною за аварію, яка сталася з літаком, і не бере на себе жодних зобов'язань щодо неї"; 26 грудня того ж року аналогічна угода була підписана між Україною і Росією. Всього у 2003-05 роках Україною було виплачено 15,6 млн доларів сім'ям загиблих.
Ще 16 жовтня 2001 року Генеральна прокуратура Росії закрила справу щодо загибелі літака Ту-154М, який зазнав катастрофи 4 жовтня 2001 року, і передала справу для розслідування Генеральній прокуратурі України, котра закрила справу 20 вересня 2004 року, оскільки розслідування не встановило об'єктивних даних, які б достовірно вказували на те, що Ту-154М було збито ракетою С-200, запущеною під час навчань українських військ протиповітряної оборони.
У 2008 році ініційована Міністерством оборони України експертиза встановила, що під час підриву бойової частини ракети відстань до літака мала б становити 780 м, а сама ціль, по якій здійснювались постріли, була знищена за 2 хвилини до авіакатастрофи вогнем іншого зенітно-ракетного комплексу — С-300. На цій підставі у 2011 році Печерський суд Києва відмовив у позові авіакомпанії «Сибирь», яка вимагала від України компенсації за втрачений літак, а також родичам двох загиблих громадян Росії, які відмовились від запропонованої суми компенсації.
Коментарі
Дивіться також
• Трагедія над Перською затокою, 1988
• Теракт над Локербі, 1988
• Другий термін президента Леоніда Кучми, 1999
• Трагедія у Броварах, 2000
• Скнилівська трагедія, 2002
• Катастрофа рейсу MH17», 2014