По завершенні Першої світової війни на конференції країн Антанти і їх союзників у Сан-Ремо колишні володіння Османськї імперії були розділені на т. зв. підмантатні території, управління якими Ліга націй надала державам-переможцям. 25 квітня 1920 року мандат на вілаєти Багдад і Басра у Месопотамії отримала Велика Британія. Розпочалась заміна попередньої адміністрації, у значній частині — на чиновників з Індії, замість османської ліри в обіг запровадили індійську рупію. Хоча юридичний статус підмандатних територій передбачав у перспективі надання незалежності, подібні заходи серед місцевого населення виникли побоювання, що Месопотамія стане частиною Британської імперії.
Невдоволення викликали й нові закони про власність на землю і запроваджені податки, особливо серед курдських племен, які через відокремлений від Месопотамії статус вілаєта Мосул, виявились ізольованими від шиїтської більшості регіону.
У травні в Багдаді почались перші антибританські демонстрації і мітинги. Спочатку мирні. Але, коли цивільний уповноважений Арнольд Вілсон відхилив вимоги, спільно напрацьовані сунітами і шиїтами, аятола Мухаммад Такі аль-Ширазі закликав «застосовувати оборонну силу», щоб відстояти свої права. До кінця липня племінні вожді вже контролювали більшу частину території по обидва береги Єфрату, і британському міністру Вінстону Черчіллю довелось з Персії та Індії перекидати у Месопотамію війська, включно з ВПС, щоб підтримати свої нечисельні місцеві гарнізони.
Лише у жовтні британці взяли під контроль останні з повсталих міст Наджаф і Кербалу.
Кількамісячне протистояння забрало від 6 до 10 тисяч життів місцевих жителів і близько тисячі британців й обійшлось королівській скарбниці у 40 мільйонів фунтів, удвічі більше річного бюджету Месопотамії і значно більше, ніж Британія свого часу витратила на фінансування антиосманського Арабського повстання на усьому Близькому Сході. Це змусило Лондон докорінно переглянути свою стратегію і зробити ставку на лояльних високопоставлених діячів з числа місцевих.
Серед очевидних кандидатур — поважна сунітська родина Хашимітів, що брала активну участь в антиосманському повстанні 1916-18 років. Глава — Хусейн бін Алі, був королем Хіджаза, його старший син Алі бачив себе батьковим спадкоємцем, другий син Абдалла у квітні 1921 року став правителем створеного ним емірату Трансйорданія. Вибір впав на третього сина, Фейсала бін Хусейна, який після невдалої спроби у 1920 році проголосити Сирійське королівство на підмататній Франції території жив у вимушеній еміграції в Лондоні. Він мав добрий дипломатичний хист і репутацію абсолютно лояльної Британії людини, то ж було вирішено передати під його управління і багатий на нафту вілаєт Мосул, що дало змогу ще й закрити давній прикордонний спір з Туреччиною за курдські території.
Попри те, що про Фейсала раніше мало хто чув у Месопотамії, кілька місяців інтесивного спілкування з племінними і релігійними вождями забезпечили йому 96% підтримки на плебісциті у червні, і 23 серпня 1921 року він був проголошений першим королем Іраку, як за давньою перською назвою Нижнього Межиріччя було вирішено назвати нову країну. Основою її подальшого існування став укладений 10 жовтня наступного року договір з Великою Британією, який заклав основи місцевого самоврядування, формування власних органів законодавчої і виконавчої влади, одночасно надавши британцям контроль над зовнішніми та військовими справами Іраку.
У 1930 році було укладено новий британо-іракський договір, тривалістю 25 років, який визначив шлях до ліквідації статусу підмандатної території за умови «тісного союзу між двома країнами у всіх питаннях зовнішньої політики», збереженні в Іраку лояльних Британії неарабських (перважно ассирійських) етнічних збройних формувань, британської військової присутності на кількох авіабазах «у мирний час» і права на транзит збройних сил та військових поставок його територією «у будь-який час». На жаль для короля Фейсала, небайдужого ідеям панарабізму, цей договір остаточно унеможливив давнє його бажання приєднати колишній вілаєт Зор (нині східна частина Сирії), що дало б Іраку не лише більший контроль за шляхами транспортування до Середземномор'я іракської нафти, але й докорінно змінило б етнічний і релігійний баланс у країні на користь арабів-сунітів.
3 жовтня 1932 року, коли Британо-іракський договір набув чинності, Хашимітське королівство Ірак стало незалежною державою і повноправним членом Ліги націй.
Створений через місяць позапартійний уряд, очолений етнічним грузином Наджі Шавкатом, зміг пропрацювати лише до березня наступного року, коли йому на зміну прийшов уряд націоналіста Рашида Алі аль-Гайлані. Однією з перших його заяв була претензія на Кувейт, що колись входив до османської провінції Басра, і мав зручніший за іракський вихід до Перської затоки, виокремлення якого в самостійну підмандатну територію він назвав «британською нісенітницею».
Ще через півроку, 8 вересня 1933 року, від сердечного приступу помер 48-літній король Файсал. Його 21-літній син Газі, на відміну від батька, дотримувався відверто антибританських поглядів, у 1936 році підтримав переворот генерала Бакра Сідкі — мабуть, перший в сучасному арабському світі, який замінив цивільний уряд військовим, активно пропагандував іракські претензії на Кувейт. Саме з цим чутки пов'язували загибель Газі в автокатастрофі 4 квітня 1939 року, у час, коли в Ірак і до влади в уряді повернувся пробританський прем'єр Нурі аль-Саїд, соратник короля Фейсала ще з часів його спроб утвердитись у Сирії.
Наступник на престолі Фейсал II більшу частину життя правив під регентством свого дядька (двоюрідного батькового брата) Абд аль-Ілаха і вступив у повні права короля 2 травня 1953 року. Політик недосвідчений, коли 1 лютого 1958 року сусідня Сирія об'єдналась з республіканським Єгиптом, він дав згоду очолити федерацію двох Хашимітських королівств Іраку та Йорданії, де правив його двоюрідний брат. Рівно через п'ять місяців, 14 липня 1958 року, він разом з більшою частиною своєї родини був убитий в ході військового перевороту, вчиненого прихильниками ідеї панарабського соціалізму.
Того ж дня Ірак був проголошений республікою.
Коментарі
Дивіться також
• Проголошення Сирійського королівства, 1920
• Королівство Саудівська Аравія, 1932
• Повалення монархії в Іраку, 1958