Іван Мазепа народився близько 1644 року в селі Мазепинці Білоцерківського повіту в сім'ї українського шляхтича — батько, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського, мати, Марія-Магдалина після смерті чоловіка стала ігуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря. Освіту Іван Мазепа здобув у Київському колегіумі та у Варшавській Єзуїтській школі, продовжив навчання в Західній Європі; знав польську, латинську, італійську, німецьку, татарську мови. З 1659 по 1663 роки служив при дворі польського короля Яна Казимира. Повернувшись в Україну, служив у гетьмана Правобережжя Петра Дорошенка, ставши згодом генеральним писарем, а після переходу в 1674 році до до гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича, служив у Переяславському полку й, відзначившись воєнним хистом і мужністю, був обраний генеральним осавулом.
У 1686 році під тиском Москви 50-тисячне козацьке військо Самойловича взяло участь у вкрай невдалому ураїнсько-російському поході проти кримьких татар. Це стало формальним приводом до усунення від влади користолюбного гетьмана, котрого після змови козацької старшини, доносу і арешту було заслано до Сибіру. В 1687 році новим гетьманом Правобережної України став Іван Мазепа.
У своїй зовнішній політиці Мазепа продовжив лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії України і уникнення прямої конфронтації з Московією. З приходом до влади в Росії царя Петра I, на котрого Мазепа мав певний вплив, гетьман скеровував політику Росії на поширення кордонів Гетьманщини на якомога більшу теритоію на південному заході та півдні. У внутрішній політиці гетьман спирався на козацьку старшину, низкою законів відособивши козацтво як клас, провів реформу судочинства й податкової системи, встановив максимальну панщину два дні на тиждень, дозволив селянам винокуріння на власні потреби, організував і фінансував будівництво церков по всій Гетьманщині, опікувався Київською академією, був меценатом науки і мистецтва.
Однак Іван Мазепа так і не зумів порозумітися із Запоріжжям, куди стікалися невдоволені промосковським курсом гетьмана, у 1692 році придушив повстання Петрика Іваненка, котрий намагався при допомозі союзу з кримськими татарами приєднати до Гетьманщини Правобережну Україну, Слобожанщину і відділити їх від Росії.
В 1689 і 1695 роках Мазепа брав участь в походах Петра I на завоювання Криму і Приазов'я, котрі, в суперч сподіванням гетьмана, не принесли Україні ніяких сприятливих результатів.
Навесні 1704 року Іван Мазепа за наказом Петра I виступив проти польського короля Станіслава Лещинського, оволодів Київщиною і Волинню. Після конфлікту з фастівським полковником Семеном Палієм, котрий з 1700 року брав участь в українсько-польській війні на Правобережжі, і честолюбні наміри якого здавались Мазепі загрозою власному гетьманському положенню, безпідставно заарештував його (а Петро I заслав у Сибір) і приєднав до Гетьманщини правобережні полки, кількість яких збільшив до семи.
У 1705 році Станіслав Лещинський, котрий став польським королем при підтримці шведів, запропонував Мазепі ступити до шведської коаліції. Ці переговори велися в таємниці аж до 1708 року — Мазепа волів дочекатися вирішальної сутички у Північній війні, котру в 1700 році Петро I почав проти шведського короля Карла XII. Але восени 1708 року, отримавши від Петра I наказ надіслати війська на допомогу російській армії, в той час як вся Україна була окупована царськими військами, Іван Мазепа виступив проти Петра I і оголосив про союз України з Швецією. Була укладена відповідна угода, що передбачала політичний статус України як незалежної держави по обидва боки Дніпра.
Це рішення гетьмана не знайшло однозначної підтримки серед козацької старшини, для котрої антиросійський виступ Мазепи виявився повною несподіванкою, і було засуджене православним духовенством — у всіх церквах, навіть тих, котрі будував Мазепа, його ім'я піддавали анафемі, а його вчинок, з подачі Петра I, трактувався як підпорядкований особистій вигоді.
Після стратегічних прорахунків шведського командування, росіяни завоювали Стародуб, гетьманську столицю Батурин, де вирізали військове і цивільне населення з немовлятами включно, Лебедин, Переволочну, у травні 1709 року зруйнували Чортомлинську Січ, захопили гетьманську скарбницю, артилерію і знищили річковий козацький флот. А після поразки шведів у липні 1709 року в Полтавській битві, план Мазепи на становлення України як самостійної держави зазнав повного краху.
Карл XII з рештою війська і гетьман з козаками врятувалися втечею до Молдавії, де Іван Мазепа, не взмозі пережити поразку, помер 2 жовтня (21 вересня за ст. ст.) 1709 року. Його було поховано в православній кафедральній церкві св. Георгiя у місті Галац (нині — Румунія).
23 жовтня 1999 року відбулась символiчна акцiя передачi заповiднику "Гетьманська столиця" в Батурині урни з землею колишнього монастиря Св. Георгiя в Галацi.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Смерть Івана Виговського, 1664
• Гетьман Іван Самойлович, 1672
• Помер Петро Дорошенко, 1698
• Початок Великої Північної війни, 1700
• Батуринська різанина, 1708
• Полтавська битва, 1709
• Петро I — перший імператор Росії, 1721
• Загибель Карла XII, 1718
• Помер гетьман Пилип Орлик, 1742
• Смерть отамана Петра Калнишевського, 1803