У 1372 році правитель Сирдар'їнського улуса Урус-хан захопив Синю Орду (східну частину Золотої Орди) зі столицею у місті Сингак і цього ж року зумів завоювати Сарай-Берке, ставши повновладним правителем усієї Золотої Орди. У 1374 році один з його емірів Хаджи-Черкес, скориставшись відсутністю Уруса в столиці, виступив проти його беклярбека і темника Мамая, захопив Хаджи-Тархан (нині — Астрахань) і Сарай-Берке, проголосивши себе новим ханом. В ході війни за повернення престолу в 1376 році Урус наказав стратити правителя Мангишлака (нині — Казахстан) Туй-Ходжу, який відмовився брати участь в поході на захід, і його син Тохтамиш, остерігаючись за своє життя, був змушений рятуватись втечею у Самарканд до еміра держави Туран Тамерлана.
По смерті Урус-хана в 1377 році Тохтамиш на чолі самаркандського війська здійснив кілька невдалих походів проти Синьої Орди і лише наступного року захопив Сингак, після чого за підтримки Тамерлана виступив проти Мамая, який, дізнавшись про похід Тохтамиша, залишив поле Куликовської битви і рушив йому назустріч. Зустріч між ними відбулась у жовтні 1380 року на ріці Калка (нині — Донецька область України), приблизно на тому ж місці, де в 1223 році монголи розбили союзні війська руських князів, однак битви між ними не відбулось — більшість війська Мамая перейшло на бік Тохтамиша, а він сам був змушений рятувався втечею в Кримський юрт, де був невдовзі убитий.
Захопивши до кінця року всю Золоту Орду, Тохтамиш зумів зупинити міжусобиці, які тривали з 1359 року, коли зі смертю хана Бердібека перевалась династія законних спадкоємців, об'єднав під єдиною владою Синю та Білу Орди і в 1382 році здійснив успішний похід на Москву, відновивши її васальну залежність. Це стало приводом для литовського князя Ягайла відмовитись від династичного шлюбу з дочкою Дмитрія Донського Софією і у 1385 році він уклав династичний союз між Великим князівством Литовським і Польщею, за яким став польським королем.
У 1385 році Тохтамиш здійснив похід на Кавказ і розорив державу кочових тюрків Кара-Коюнлу, включаючи їх головні міста Дербент і Тебріз, що було розцінено Тамерланом як виклик, — наступного року він сам підкорив Закавказзя, у відповідь на що в 1388 році Тохтамиш півшов війною на Туран і взяв в облогу Бухару, чим скористались колишні вороги Тамерлана в Моголістані та Хорезмі. Розправившись із бунтівниками, в 1391-94 роках Тамерлан здійснив два походи проти Тохтамиша і остаточно розбив його 15 квітня 1395 року у битві на ріці Терек (нині — Чечня).
Син Тохтамиша Джелал ад-Дін, який після поразки на Тереку проживав у Москві, по смерті батька перебрався у Литву, брав участь у Грюнвальдській битві і з допомогою Вітовта в 1412 році зумів стати ханом Золотої Орди, проте вже за рік був убитий своїм молодшим братом Керімом-Берді — війна за престол між синами, внуками Тохтамиша та іншими претендентами привела до виникнення на території Золотої Орди численних самостійних держав, найсильнишим з яких стало Кримське ханство, яке за правління правнучатого племінника Тохтамиша Менґлі Ґерая в 1502 році зуміло підкорити Волзьку Орду і стати політичним спадкоємцем Золотої.
Коментарі
Дивіться також
• Золота Орда, 1224
• Хубілай — Великий хан Монголії, 1260
• Тамерлан — емір Турана, 1370
• Вітовт — Великий князь литовський, 1392
• Кримське ханство, 1441
• Імперія Великих Моголів, 1526