Після переведення 19 травня 1972 року до Москви першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста 25 травня республіканську парторганізацію очолив 54-річний Володимир Щербицький. Його призначення відбулося за сприяння земляка, Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва та стало початком домінування на політичному Олімпі України «дніпропетровського клану». Стабільний соціально-економічний розвиток Української РСР у добу «застою» водночас супроводжувався зросійщенням культурної сфери та арештами дисидентів, а лояльність Володимира Щербицького принесла йому авторитет і на початку 1980-х років він розглядався серйозним претендентом на посаду очільника ЦК КПРС.
Проголошена 23 квітня 1985 року Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим політика перебудови відповідала очікуванням громадян і в короткочасній перспективі принесла позитивні зрушення. Однак безсистемне проведення реформ обернулося численними проблемами. Непродумані економічні заходи розбалансували одержавлену економіку та спричинили зростання соціальної напруги. Катастрофічні наслідки аварії на ЧАЕС зруйнували міць цензурних бар'єрів, що донедавна вважалися непорушними. Гласність та свобода слова наповнили публічну сферу об'єктивною чи кон'юнктурною критикою комуністичної партії, похитнувши її ідеологічний монополізм. Громадську активність та національну свідомість пробуджували процеси національно-культурного та духовного відродження. Поглиблення політики перебудови вело до падіння авторитету КПРС та втрати нею наприкінці 1980-х років контролю над країною, яку роздирали відцентрові тенденції.
На фоні інших республік, де проливалася кров під час міжнаціональних конфліктів, ситуація в Українській РСР була хоча й нестабільною, проте контрольованою, але робити це ставало дедалі важче. Володимир Щербицький втрачав досвідчених управлінців-однопартійців, які виходили на пенсію в ході примусової ротації номенклатури, обвинуваченої Горбачовим у «гальмуванні перебудови».
Нездатність працювати в умовах динамічних суспільно-політичних та економічних трансформацій на хвилі зростання громадської активності підштовхнули Володимира Щербицького, який очолював партійну організацію Радянської України упродовж 17 років, до виходу на пенсію. Його неодноразові з 1987 року прохання про відставку (передостанній раз — у лютому 1989-го) відхилялися політбюро ЦК КПРС та Михайлом Горбачовим до підготовки заміни. Він став передостаннім керівником з очільників усіх радянських республік, який «вийшов на пенсію» в роки перебудови. Попри обережні і суто ділові відносини між ними, Горбачову був потрібен досвідчений Щербицький, якому вдавалося контролювати республіку.
21 вересня 1989 року Володимир Щербицький написав заяву в ЦК КПУ, в якій, посилаючись на зростання обсягу роботи з політичного та економічного реформування держави й підвищення відповідальності та результат роботи в силу свого похилого віку та неможливості забезпечити цей результат, попросив увільнити його від обов'язків першого секретаря та члена політбюро ЦК КПУ.
28 вересня політбюро підтримало заяву Володимира Щербицького і в цей же день пленум ЦК КПУ за участі Михайла Горбачова задовольнив його прохання про вихід на пенсію. У своєму прикінцевому слові, яке завершилося тривалими оплесками, Щербицький подякував працівникам ЦК та однопартійцям за злагоджену і продуктивну працю та побажав успішної роботи своєму наступнику. Ним цього ж дня став другий секретар ЦК Володимир Івашко, який за сприяння Щербицького з 1987 року зробив стрімку партійну кар'єру.
12 лютого 1990 року у Москві Володимира Щербицького було виключено зі складу політбюро ЦК КПРС, а вже за кілька днів він опинився у лікарні. За офіційною версією 16 лютого 1990 року він помер від запалення легенів, хоча неофіційні свідчення вказують на самогубство. Похований Володимир Щербицький на Байковому цвинтарі в Києві.
Після призначення Володимира Івашка 9 липня 1990 року заступником генерального секретаря ЦК КПРС Компартію України очолив Станіслав Гуренко. Підтримка ним спроби заколоту Державного комітету з надзвичайного стану 19-21 серпня 1991 року призвела до заборони КПУ 30 серпня 1991 року.
Коментарі
Дивіться також
• Володимир Щербицький — перший секретар ЦК КПУ, 1972
• Смерть Леоніда Брежнєва, 1982
• Михайло Горбачов — новий Генсек ЦК КПРС, 1985
• Курс на перебудову Михайла Горбачова, 1985
• Арешт Горбачова у Форосі, 1991