26 січня 1919 року в Нижньодніпровську відбулася зустріч махновця Олексія Чубенка з представником радянської влади Павлом Дибенком, під час якої була укладена угода про спільну боротьбу проти білогвардійського та петлюрівського рухів, і в лютому повстанці під керівництвом Нестора Махна влилися до складу 1-ї Задніпровської дивізії в якості 3-ї бригади. Так Нестор Махно став червоним комбригом, бійці якого впродовж кількох місяців утримували кількасот кілометрову ділянку фронту в Приазов'ї. За доблесть виявлену під час боїв у районі Маріуполя 8-й та 9-й полки були представлені до нагородження Червоними Знаменами, а полковий командир В. Куриленко — до ордена Червоного Прапору.
Втім, вже у травні, невдовзі після початку повстання під керівництвом Ничипіра Григор'єва та незважаючи на позитивні характеристики, які дав Нестору Махну командувач Українським фронтом Володимир Антонов-Овсієнко, в більшовицьких засобах масової інформації почалася масована антимахновська пропаганда — переконані противники державної влади, націоналізації землі і свавілля ЧК, прихильники рад, обраних вільним народом, махновці були проголошені ворогами комуністичної диктатури.
Сам Махно був звинувачений в підготовці контрреволюційного заколоту з метою повалення радянської влади, що нібито мав відбутися на запланованому в Гуляйполі на 15 червня з'їзді рад 72 повітів. Крім того, на Махна та його загони, що тримали фронт упродовж кількох місяців, списали травневі поразки Червоної армії на Південному фронті, а Лев Троцький назвав махновців кублом «елементів розкладу, розпаду, обурення, гниття».
У відповідь на звинувачення 8 червня 1919 року Махно заявив про складення повноважень комбрига. Дізнавшись 19 червня про розстріл більшовицьким Надзвичайним трибуналом восьми членів свого штабу, він з 800 бійцями перейшов на правобережжя Дніпра, тим часом як переважна більшість повстанців на чолі з командиром польового штабу Віктором Білашем залишилася у складі Червоної Армії. Вихід Махна боляче відгукнувся більшовикам: без його допомоги приазовська ділянка фронту була послаблена і вже 25 червня Добровольча армія Антона Денікіна зайняла Харків, а 28-го — Катеринослав.
Сподівання більшовиків на політичну смерть Махна не виправдалися. З невеликою групою соратників влітку Батько створив нову повстанську армію, лави якої масово поповнювали селяни, невдоволені земельною та національною політикою білогвардійців. 1 вересня 1919 року збори командирів возз'єднаних загонів Першої повстанської української дивізії узгодили нову структуру органів управління Революційної повстанської армії, що налічувала близько 40 тис. піхотинців, 10 тис. кавалеристів, тисячу кулеметів, 20 гармат.
Саме вона, уклавши тимчасовий військовий союз із УНР, на початку вересня 1919 року протистояла вишколеним частинами денікінської армії на лінії Умань-Перегонівка-Помічна. Внаслідок наступу загонів під керівництвом генерал-лейтенанта Якова Слащова 21-26 вересня і взяття ними Умані військо Махна фактично опинилося у кільці.
Під прикриттям союзних військ Петлюри, що підтримували махновців з півночі і заходу, у жорсткому бою під Перегонівкою, що розпочався в ніч з 26 на 27 вересня 1919 року, війська отамана Махна прорвали фронт Білої армії в районі ріки Ятрань, після чого здійснили блискавичний рейд тилами супротивника, подолавши за 11 днів 600 верст в напрямку до Гуляйполя.
Повстанці просувалися під гаслом «Горе Денікіну! Смерть денікінцям! Де б вони не перебували, завжди їх має наздогнати шашка повстанця, вила й сокира селянина! Нехай живе всеукраїнське народне повстання! Нехай живуть вільні безвладні Ради робітників і селян! Нехай живе Соціальна революція!». Зайнявши Олександрівськ (нині — Запоріжжя), Катеринослав (нині — Дніпро), Нікополь, Мелітополь, Бердянськ, Ногайськ (нині — Приморськ) та Маріуполь, захопивши денікінську інфраструктуру (рухомий залізничний склад, артилерійські склади, транспортні засоби, зброю), впродовж жовтня 1919 року махновці відновили свій контроль над величезною територією від Бердянська до Таганрога.
Прорив денікінського фронту мав далекосяжні стратегічні наслідки — по лінії Голта-Умань відкрився прохід до самого Дніпра. Тим часом вже з серпня контрольовану білогвардійцями територію охопили селянські повстання. Агітація махновців давала свої наслідки й у містах, де їх лави активно поповнювали робітники. В окреслених обставинах наступ Денікіна на Москву захлинувся.
Вересень-жовтень 1919 року стали часом чи не найвищої слави Нестора Махна, недалекоглядно перед тим списаного більшовиками з рахунків. Миттєвими рейдами (його кіннота була спроможна долати до 75 верств на добу), безжальними репресивними акціями проти «золотопогонного офіцерства» та невтомною агітацією і пропагандою махновці знову «запалили» Східну Україну. Антиденікінський рух набув масового характеру і вже в листопаді армія Махна зросла до 80 тисяч осіб.
Махновія, як нерідко означалася контрольована військами Махна територія в більшовицьких оглядах, розкинулася в місцевостях високотоварного сільськогосподарського виробництва. Місцеве селянство впродовж років мордоване змінюваними урядами і військовими силами, які використовували його лише в якості невичерпного джерела провіанту, коней та «свіжої крові», восени 1919 року піднялось на захист своїх інтересів, власне, свого виживання і стало опорою утопічного проекту безвладної держави, яка зазнала цілковитої поразки у 1921 році.
Коментарі
Дивіться також
• Бій під Крутами, 1918
• Взяття Сімферополя українськими військами, 1918
• Друга російсько-українська війна, 1919
• Повстання отамана Григор'єва, 1919
• Махновська радянська республіка, 1919
• Переможний наступ Червоної армії проти Врангеля, 1920
• Помер Нестор Махно, 1934