Після поразки поляків у травні 1648 року в битвах під Жовтими Водами та Корсунем і смерті польського короля Владислава IV стихійні повстання сільської і міської бідноти охопили Київщину та Поділля, де вилились у масове знищення польських шляхтичів, католицького духовенства і євреїв-орендарів. У червні канцлер Єжи Оссолінський був змушений надіслати до гетьмана Богдана Хмельницького послів на чолі з відомим захисником православ'я київським каштеляном Адамом Киселем, який 16 липня 1648 року у Білій Церкві уклав з ним перемир'я, взявши до розгляду досить скромні вимоги повсталих — збільшення реєстру до 12 тисяч, поновлення козацького самоврядування і вирішення спорів православних та греко-католиків за храми.
Проте жодна зі сторін намірів вирішити конфлікт збройним чином не полишила.
Від початку літа під Чолганським Каменем на Волині поляки стали зосереджувати коронні війська, командування якими на час взятих у полон під Корсунем гетьманів коронного Миколая Потоцького і польного Марціна Калиновського було доручене трьом реґіментарям (заступникам) – князям Владиславу-Домініку Заславському і Олександру Конєцпольському та підчашому великому коронному Миколаю Остророгу, які зібрали під свої знамена 32 тисячі шляхтичів і жовнірів і 8 тисяч німецьких найманців.
Хмельницький також почав реорганізовувати своє військо і до осені мав 50-тисячну добре озброєну армію. Діючи на випередження, він через Паволоч, Погребище і Хмільник рушив полякам назустріч і 16 вересня зупинився від Пилявцями над Іквою (нині — село Пилява Старосинявського району Хмельницької області), де збудував укріплений табір. Через три дні за милю від нього, на протилежному боці ріки, зупинились польські полки, які, легковажачи майбутньою сутичкою, як писав один з очевидців, «вибралася на війну, немов на весілля», переобтяжені обозом зі 100 тисяч возів, кількома десятками тисяч шляхетських слуг, їздових та челяді.
20 вересня під Старокостянтиновом полякам вдалось зупинити обхідний маневр Максима Кривоноса. Відступ його полку був помилково сприйнятий як втеча і спричинив фатальну недооцінку українського війська. Переслідуючи Кривоноса в надії на легку і швидку перемогу, 21 версеня поляки ув'язли у бої за переправу через Ікву, які наступного дня переросли у дрібні сутички по широкому фронту зіткнення, що дезорганізувало польське військо і привело до сварок між їх командирами, що діяли на власний розсуд.
Надвечір 22 вересня на підмогу козакам підійшло спочатку 3 тисяч буджацьких татар на чолі з Айтимир-мурзою, а дещо згодом — 4-тисячна білгородська орда під командою Адлаєт-мурзи.
У вирішальний бій армії зійшлися 23 вересня 1648 року на невеликій багнистій рівнині обабіч Ікви, де заздалегідь укріпився Хмельницький, з наступу його полків на центр королівського війська. Козакам вдалося загнати піхоту супротивника на вузьку греблю і фактично винищити її, водночас зав’язуючи бої з розрізненими загонами кінноти, котра діяла безладно й неузгоджено. Вважаючи, що на підмогу козакам прибуло велике татарське підкріплення, військова рада, скликана надвечір князем Заславським «прямо на конях», вирішила покинути обоз і рятуватися верхи. Першими це зробили самі регіментарі. А далі, як оповідає один з учасників битви, «військо, побачивши, що немає вождів, кинуло на землю зброю, панцирі, списи, і все пішло врозтіч».
Здолавши надранок наступного дня слабкий опір решток коронного війська, козаки виявили покинутий ним порожній польський табір.
До рук Хмельницького перейшла вся артилерія — 92 гармати, — запаси пороху, зброї, коні, прапори і клейноди та кинутий напризволяще величезний обоз. Загальна вартість спорядження, трофеїв та майна, захоплених козаками під Пилявцями, перевищила гігантські по тих часах 7 мільйонів злотих.
Втрата зо половину особового складу коронного війська і його безприкладна ганебна втеча з поля бою відкрила Богдану Хмельницькому шлях на захід. Його похід на Галичину мав характер демонстрації сили. Головна армія попрямувала до Львова і на початку жовтня вже атакувала його передмістя. Після кількох днів облоги козацько-татарські загони під командою полковника Максима Кривоноса захопили Високий замок, стратегічно важливу фортецю поблизу Львова, після чого місто виплатило Богдану Хмельницькому 220 тисяч злотих (за іншими даними — 365 тисяч), і він рушив до Замостя.
Найпотужнішу фортецю Речі Посполитої захищав 5-тисячний гарнізон, проте десь усемеро більше козацько-татарське військо виявилась не готовим ні до тривалої облоги, ні до штурму укріпленого численними бастіонами міста. Через відсутність обложної артилерії, нестачу провіанту і наближення зими Хмельницький погодився на переговори й, отримавши від магістрату Замостя 20 тисяч злотих відкупу, зняв облогу.
Надіславши до Варшави посольство для переговорів з обраним 17 листопада королем Яном II Казимиром, Хмельницький повернувся до України й 2 січня 1649 року (23 грудня 1648 року за ст. ст.) тріумфально вступив до Києва, де біля Золотих воріт його вітали церковними дзвонами, гарматними пострілами і тисячні натовпи люду, на чолі з єрусалимським патріархом Паїсієм і київським митрополитом Сильвестром (Косівим).
Закріпивши успіх у переможній битві під Зборовом, 18 серпня 1649 року Богдан Хмельницький, який вже означав себе як «єдиновладця і самодержця руського», уклав з польським королем угоду, яка, серед іншого, визнавала автономність гетьманської влади у межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств і східних районів Волині та Поділля до ріки Случ: на території площею 200 тис. кв. км з населенням близько 3 мільйонів чоловік постала самоврядна козацька держава з власними урядом, судовою владою і податковою системою.
Коментарі
Дивіться також
• Битва під Жовтими Водами, 1648
• Битва під Корсунем, 1648
• Облога Львова військами Богдана Хмельницького, 1648
• Битва під Берестечком, 1651
• Битва під Батогом, 1652
• Переяславська рада, 1654