Вперше про потребу опанування Галичини в Кремлі заговорили навесні 1919 року. Окрім загальної настанови на «світову революцію» плани захоплення Галичини зумовлювалися наміром направити Червону Армію на допомогу радянській Угорщині. 21 квітня про завдання встановити зв'язок з Угорщиною через Галичину та Буковину йшлося у телеграмі Володимира Леніна головнокомандувачу Червоної армії Іоакиму Вацетісу. Втіленню цих планів завадив масовий антикомуністичний рух українських селян і, зокрема, повстання колишніх червоноармійців, найбільше з яких після отримання наказу йти на захід очолив командир 6 дивізії Української Червоної армії Ничипір Григор'єв.
Оскільки про відмову від «світової революції» ще не йшлося, то пропагандистська робота з прихильними до комунізму галицькими українцями продовжувалася. Щоправда, її успішності істотно заважала централізаційна нетерплячка Кремля, представник якого Лев Каменев у травні 1919 року заявив про «влиття» УСРР у найближчому майбутньому до складу РСФРР.
Образно про роль і значення Східної Галичини для комуністичної влади у вересні 1920 року сказав Ленін: «Отримуючи Східну Галичину, ми дістали базу проти усіх сучасних держав. За таких умов ми ставали сусідами прикарпатської Русі, яка кипить більше, ніж Німеччина, і є прямим коридором в Угорщину, де вистачить невеликого поштовху, щоб запалала революція...». Його плани щодо Східної Галичини отримали шанс на реалізацію влітку 1920 року, коли Червона армія перейшла в наступ в ході Радянсько-польської війни. 8 липня у Києві було створено Галицький революційний комітет, який 15 липня оголосив про створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР). Головою Галревкому, у якому і зосереджувалася влада ГСРР, був Володимир Затонський. Реально ж нова влада почала функціонувати з 1 серпня, після переїзду Галревкому до Тернополя.
Галревком видав низку декретів, першим із яких став декрет від 1 серпня 1920 року «Про встановлення радянської влади в Галичині». За ним державна влада зосереджувалася в руках Галревкому та його відділів, а також Галицькій надзвичайній комісії. Було ухвалено низку декретів, впровадженням яких влада намагалася перейти на рейки комуністичного будівництва, однак короткий час існування ГСРР завадив здійсненню запланованого.
Характеризуючи ситуацію в опанованій Галичині, Затонський у листі до ЦК РКП(б) від 6 вересня 1920 року відзначав: «Українська частина населення Східної Галичини на перших порах, не виключаючи навіть інтелігенції та попів, приймає нас захоплено, як рятівників від польського гніту». Однак незабаром таке ставлення змінилося, адже, як зізнався Затонський, «в нашій політиці я також взяв рішучий та твердий курс на розв'язування революції. Намагаюся скрізь, частково навіть демагогічно, підкреслити робітничо-селянський характер радянської влади. Підняв скажену кампанію проти інтелігенції… Нашій інтелігенції все це дуже не до смаку. Вони, вказуючи на симпатії до нас «всього українського населення», дорожать його суспільною думкою та його прихильністю. Гоню їх в шию». Не дивно, що при цьому Затонський означив галицьку інтелігенцію як «найбільш дріб'язкову, склочну, кар'єристську та продажню в усьому, здається, світі».
При написанні листа Затонський ще не знав, що доля ГСРР вже вирішена.
Після поразки Червоної армії в битві під Варшавою почався стрімкий контрнаступ польсько-українських військ. Відступаючи, Червона армія і, відповідно, Галревком, вже 21 вересня відійшли за Збруч.
Як польські, так і радянські війська були виснажені війною і тому почалися пошуки компромісу. Серед умов таких переговорів у Польщі називали визнання радянською стороною основою для майбутнього розмежування лінії західного кордону Російської імперії, що постав в результаті другого розділу Речі Посполитої у 1793 році. Переговори, що розпочалися у Ризі 21 вересня 1920 року і в яких Галицька СРР як сторона переговорів не згадувалася, по суті засвідчували кінець її існування. У підписаних 12 жовтня 1920 року перемир'ї та 18 березня 1921 року мирі між Польщею та радянськими Росією та Україною про ГСРР теж не було жодної згадки. Про її відновлення більше ніколи не йшлося.
Падіння Галицької СРР — останньої із радянських республік, що були створені за межами колишньої Російської імперії, фактично засвідчувало поразку спроб більшовиків організувати «світову революцію», що в свою чергу стало важливим чинником у завершенні навесні 1921 року першого комуністичного штурму на підвладних керівництву РКП(б) територіях.
Коментарі
Дивіться також
• Проголошення Донецько-Криворізької республіки, 1918
• Незалежність радянської УНР, 1918
• Друга російсько-українська війна, 1919
• Махновська радянська республіка, 1919
• «Диво на Віслі», 1920
• Падіння УНР, 1920