У 1941 році син сільського старости 18-річний Жан-Бедель Бокасса поступив на службу до армії Шарля де Голля «Франція, що бореться», брав участь у боях в Конго, висадці союзних військ у Провансі та боях на Рейні в 1944-45 роках. По завершенні Другої Світової війни він закінчив офіцерську школу в Сенегалі, після чого три роки воював в Індокитаї, за що був нагороджений орденом Почесного легіону, і в 1961 році в чині капітана залишив службу у французькій армії, ставши майором армії Центрально-Африканської Республіки (ЦАР).
У 1964 році перший президент ЦАР і двоюрідний брат Бокасси Давид Дако призначив його начальником штабу збройних сил. Увійшовши у змову із командиром військової бази капітаном Олександром Банзая, 1 січня 1965 року Бокасса здійснив військовий переворот і заарештував Дако, вважажаючи його винним у корупції та економічній бідності країни, яка будувала африканський соціалізм.
Бокасса розпустив парламент, відмінив дію конституції і створив Революційну військову раду, яка мала викорінити комуністичну загрозу і навести лад в економіці. Рішеннями Реввійськради в країні були заборонені полігамія, жіноче обрізання, жебрацтво і діяльність політичних партій. Капітан Банзая, призначений державним міністром і міністром фінансів, домігся підтримки режиму Францією, провів чистку в армії, але у 1969 році був усунутий Бокассою з усіх посад за підозрою у спробі здійснення військового перевороту.
Сконцентрувавши всю повноту владу у своїх руках, у 1971 році Бокасса присвоїв собі звання генерала, а 4 березня 1972 року оголосив себе довічним президентом. Спираючись на воєнну і фінансову підтримку Франції, він домігся певної стабілізації економіки, важливим джерелом доходу якої стало постачання урану для потреб французької атомної програми.
Після зустрічі з Муаммаром Каддафі у вересні 1976 року, Бокасса прийняв іслам, розпустив уряд і 4 грудня, повернувшись знову до католицизму, проголосив себе імператором Центрально-Африканської імперії — на урочистій церемонії у Бангі, яка була проведена за мотивами коронації Наполеона Бонапарта і обійшлась країні у третину річного бюджету, Бокасса сидів на двотонному троні з чистого золота, змодельованому у формі великого орла, і був увінчаний короною із золота і діамантів. Незважаючи на запрошення і обіцяні щедрі подарунки, жоден іноземний лідер участі у заході не взяв.
Підтримка Францією Бокасси, яка у деякі роки складала до половини бюджету ЦАІ, різко зменшилася після того як французька розвідка дізналась про його таємні переговори з Муаммаром Каддафі щодо підготовки агресії проти Чаду, що привело до голодних бунтів у січні 1979 року і стихійних протестів. Вони досягли свого піку у квітні, коли були вбита майже сотня учнів столичних шкіл, які протестували проти закону про обов'язкове носіння шкільної форми.
Після кількох невдалих дипломатичних спроб переконати Бокассу добровільно піти у відставку французькі служби почали підготовку операції «Баракуда» і 20 вересня 1979 року французькі спецпризначенці прибули до Бангі кількома літаками з Габону та Чаду і під приводом захисту своїх громадян та дипломатичних представництв без жодного спротиву зайняли всі ключові об'єкти столиці та палац імператора. Наступного дня колишній президент Давид Дако проголосив відновлення республіки, а повалений Бокасса, який саме перебував з візитом у Лівії, отримав політичний притулок у Березі Слонової Кістки (нині — Код-д'Івуар).
Після чотирьох років проживання в Абіджані Бокассі було дозволено переїхати до Франції, де він оселився у власному маєтку в передмісті Парижа, живучи на французьку військову пенсію, зароблену за роки служби у французькій армії. На початку 1980-х років він почав писати мемуари, частина яких попали в пресу, — твердження про хабарі і проституток, які Бокасса надавав тоді ще міністру фінансів Валері Жискар д'Естену, привели до краху його президентської кар'єри.
Незважаючи на те, що у ЦАР Бокасса був заочно засуджений до смертної кари, 24 жовтня 1986 року він повернувся на батьківщину і був негайно заарештований як тільки вийшов з літака. Відданий під суд за звинуваченнями у державній зраді, тортурах, вбивствах, канібалізмі, зловживанні владою та корупції, 12 червня 1987 року він був визнаний винним по всіх статтях, крім канібалізму, і засуджений до страти, яку генерал Колінгба, котрий ще в у 1981 році змістив Дако, замінив спочатку на довічне ув'язнення, потім на 20 років тюрми, а в 1993 році амністував в числі усіх в'язнів країни з нагоди свого вступу на посаду президента.
Жан-Бедель Бокасса помер 3 листопада 1996 року від серцевого нападу в своєму будинку в Бангі у віці 75 років, залишивши по собі більше 50 дітей від 17 дружин. У 2010 році президент ЦАР Франсуа Бозізе видав указ, яким повністю реабілітував Бокассу, назвавши його «сином нації, визнаним усіма як великий будівничий країни».
Коментарі
Дивіться також
• Повалення диктатури Іді Аміна, 1979
• Падіння диктатури Дювальє, 1986
• Американське вторгнення у Панаму, 1989
• Падіння диктатури Чаушеску, 1989
• Загибель Муаммара Каддафі, 2011