Ґеоргій Ґонґадзе народився в 1969 році в Тбілісі у сім'ї медика Лесі та кінорежисера Руслана Ґонґадзе. Навчався в Тбіліському інституті іноземних мов, у 1987—89 роках служив Афганістані. Після демобілізації повернувся до Тбілісі, охопленого масовими протестами. Восени цього ж року року перевівся у Львівський університет. У 1991-92 роках брав участь у повстанні проти президента Грузії Звіада Ґамсахурдіа, в 1993 році під час зйомок документального фільму про війну в Абхазії був важко поранений.
Повернувшись до Львова, Ґонґадзе займався кінодокументалістикою. Цього ж року познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, з якою одружився і в 1995 році переїхав до Києва, де працював на телебаченні.
17 квітня 2000 року в інтернеті з'явилося видання «Українська правда», засноване та редаговане Георгієм Гонгадзе. Сайт спеціалізувався на політичних новинах та коментарях, приділяючи особливу увагу критиці влади і офіційних засобів масової інформації.
14 липня Гонгадзе офіційно звернувся з листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька, у якому виклав факти щодо стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб. Крім того, в «Українську правду» неодноразово дзвонили невідомі з погрозами.
Пізно ввечері 16 вересня 2000 року по дорозі додому Ґонґадзе зник. Наступного дня з приводу його можливого викрадення було порушено кримінальну справу, а 2 листопала в Таращанському лісі за 70 км від Києва було знайдено тіло, в якому друзі і родичі впізнали журналіста. Це підтвердила більшість з проведених згодом експертиз.
28 листопада лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз обнародував у Верховній Раді аудіозаписи, таємно зроблені співробітником президентської охорони майором Миколою Мельниченком в кабінеті президента України. На них Леонід Кучма обговорює діяльність Гонгадзе і спричинені нею проблеми з главою МВС Юрієм Кравченком, генпрокурором Михайлом Потебеньком, головою СБУ Леонідом Деркачем і главою президентської адміністрації Володимиром Литвином. У записах, зокрема, фігурує наказ Кравченку «розібратися» з журналістом, а на іншій — звіт Кравченка про проведену роботу. Експертизи «плівок Мельниченка», проведені в Європі та США підтвердили достовірність голосу Кучми.
Убиство Георгія Ґонґадзе і т. зв. «касетний скандал» викликали широкий резонанс в Україні та за кордоном. У грудні в Києві почались широкомасштабні протестні акції, відомі як «Україна без Кучми», в ході яких опозиція, парламентська і позапарламентська, вимагала відставки Леоніда Кучми.
Лише 27 лютого 2001 року Генеральна прокуратура визнала факт смерті Гонгадзе і порушила кримінальну справу по статті «Навмисне вбивство».
На фоні політичної кризи, що склалась в Україні, у відставку був змушений подати Леонід Деркач, у березні — Юрій Кравченко.
Тоді ж, у березні, після придушення протестів дружина Георгія Мирослава з дітьми і Микола Мельниченко отримали політичний притулок у США.
3 вересня 2002 року Генпрокуратура визнала, що знайдене в Таращанському лісі тіло належить Гонгадзе.
Основним підозрюваним на той час був начальник Департаменту зовнішнього спостереження головного управління МВС генерал Олексій Пукач. Він був затриманий за обвинуваченням у знищенні документів, що свідчать про стеження за Гонгадзе в травні-липні 2000 року, але згодом звільнений під підписку про невиїзд і зразу ж зник. У листопаді 2003 року його оголосили в розшук.
У 2005 році за звинуваченням у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе були затримані троє колишніх співробітники Департаменту зовнішнього спостереження і кримінальної розвідки МВС Валерій Костенко, Микола Протасов і Олександр Попович, яких 15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними і засудив до 13 (Протасов) та 12 (Костенко й Попович) років позбавлення волі.
У 2009 році в Київській області були знайдені останки черепа, які за заявою Генпрокуратури, належали Гонгадзе.
21 липня 2009 року в селі Молочки Чуднівського району Житомирської області Генпрокуратурою та СБУ був затриманий Олексій Пукач. Розслідування кримінальної справи за звинувачення його в убивстві Ґонґадзе було завершене у грудні 2010 року. 30 серпня 2011 року під час судового засідання він зізнався, що власноруч убив Георгія Ґонґадзе і назвав замовників вбивства — Леоніда Кучму, Володимира Литвина та Юрія Кравченка, який нібито віддав йому усний наказ. 29 січня 2013 року Печерським судом Києва Пукач був засуджений до довічного ув'язнення.
Через незгоду Лесі Ґонгадзе, матері Ґеоргія, визнати, що знайдені слідством останки належать її синові, він був похований на території церкви Миколи Набережного у Києві лише 22 березня 2015 року, через два роки по смерті його матері. Напередодні Мирослава Ґонґадзе зустрілась із президентом Петром Порошенком, із рук якого отримала Зірку Героя України, присвоєну Георгієві у 2005 році.
2 липня 2021 року у справі щодо Олексія Пукача Верховний Суд залишив без змін вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2016 року, а касаційні скарги — без задоволення. Рішення остаточне і перегляду не підлягає.
Коментарі
Дивіться також
• Загибель В'ячеслава Чорновола, 1999
• Другий термін президента Леоніда Кучми, 1999
• Касетний скандал, 2000
• «Україна без Кучми», 2000