Події Лютневої революції змусили імператора Миколу II 15 березня 1917 року зректись престолу на користь свого брата Михайла, який наступного дня оприлюднив заяву, що прийме верховну владу, якщо Установчі збори визначаться щодо остаточної форми правління в Російській імперії. Вибори до них були призначені Тимчасовим комітетом Державної думи, який взяв на себе повноваження з відновлення державного і громадського порядку, на 17 вересня і мали пройти на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.
Крім створеного 15 березня 1917 року Тимчасового уряду на чолі з князем Георгієм Львовим реальною владною силою у Петрограді була також і Рада робітничих і солдатських депутатів, більшість в якій мали меншовики (соціал-демократи) та есери (соціалісти-революціонери) і до літа двовладдя поширилось на всю країну — у великих містах створювались і ради і органи, підлеглі Тимчасовому уряду. Ситуація почалась різко загострюватись після повернення з еміграції лідера партії більшовиків Володимира Леніна, який у липні висунув гасло на розгортання соціалістичної революції, вимоги Центральної Ради надати Україні широку автономію, проголошення незалежності Фінляндією і контр-наступу австро-німецьких військ на Південно-Західному фронті. Це привело до відставки 8 липня Георгія Львова, якого змінив Олександр Керенський, котрий 7 серпня сформував новий коаліційний уряд.
Наступного дня Керенський змістив Корнілова, призначив себе Верховним Головнокомандувачем і для захисту столиці дозволив видачу зброї робітничим загонам Петроградської ради та амністував усіх членів більшовицької партії. Придушення заколоту Корнілова викликало чергову урядову кризу, і 14 вересня 1917 року Олександр Керенський сформував Директорію з п'яти міністрів, яка спеціальним актом, підписаним Керенським та міністром юстиції Олександром Зарудним, проголосила Росію республікою.
Проте Директорії не вдалось взяти ситуацію під контроль і впоратись із наростаючою анархією — Петроградська рада, яку очолив щойно звільнений за амністією Лев Троцький, прийняла запропоновану більшовиками резолюцію про перехід влади до Рад, яку до 18 вересня підтримала понад сотня місцевих рад, в тому числі і в Москві, а 21 жовтня нарада представників полків визнала Петроградську раду єдиною владою в країні, направивши до військових з'єднань своїх комісарів, які мали необмежене право накладати вето на накази військових властей.
У відповідь на ультиматум Керенського відкликати комісарів і підкоритись сформованому ним 8 жовтня новому Тимчасовому уряду на засіданні ЦК Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків) 23 жовтня було прийняте рішення про підготовку до збройного повстання, яке було здійснене в ніч на 7 листопада 1917 року, — члени уряду, окрім самого Керенського, що виїхав за підкріпленнями на фронт, були заарештовані і відправлені до Петропавлівської фортеці. Проведений цього ж дня II Всеросійський з'їзд рад проголосив створення Російської Радянської Республіки. Спроба Керенського силами козачих військ отамана Петра Краснова придушити заколот більшовиків 13 листопада зазнала невдачі і Російська республіка припинила своє існування.
Скликані 18 січня 1918 року в Петрограді Всеросійські Установчі збори не підтримали запропоновані більшовиками програмні документи і були розігнані наступного дня їх воєнізованими загонами. Натомість 23 січня III Всеросійський з'їзд рад, в якому більшовики мали більшість, заднім числом узаконив розгін Установчих зборів і доручив створеному більшовиками, меншовиками, есерами та соціал-демократами Всеросійському центральному виконавчому комітету підготувати конституцію Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки.
Коментарі
Дивіться також
• Зречення імператора Миколи II, 1917
• Жовтнева революція в Росії, 1917
• Українська Народна Республіка, 1917
• Незалежність Фінляндії, 1917
• Розстріл царської сім'ї, 1918
• Створення Радянського Союзу, 1922