Після капітуляції Османської імперії 30 жовтня 1918 року, коли вона підписала з країнами Антанти Мудроське перемир'я, за яким припиняла участь у Першій Світовій війні, виводила свої війська із Закавказзя, Персії та Близького Сходу і надавала Босфорську протоку для флотів переможців, почалася широкомасштабна інтервенція в Туреччину країн Антанти, Греції та новоствореної Демократичної республіки Вірменія — французькі, британські та італійські війська зайняли Константинополь, Кілікію, район Анталії, грецькі — східну Фракію і околиці Константинополя, а вірмени — території в районі озера Ван.
10 серпня 1920 року султанський уряд підписав Севрський мирний договір, за яким Туреччина повинна була зберегти контроль лише над центральними районами Анатолії і, чисто номінальний, над Стамбулом. Всупереч досягнутим домовленностям і без підтримки країн Антанти греки, які ще 15 травня 1919 року захопили місто Смірна (нині — Ізмір), до травня 1922 року зайняла більшу частину заходу Малої Азії і розпочали наступ на столицю Туреччини місто Агора (нині — Анкара), де з квітня 1920 року діяли Великі національні збори Туреччини, що сумістили законодавчу, виконавчу і судову владу.
Очолювані генералом Мустафою Кемалем Великі національні збори відмовилися визнавати владу султана і Севрський договір, зуміли організувати із розрізнених військових частин і партизанських загонів боєздатну армію, яка за фінансової і воєнно-технічної підтримки більшовицької Росії здолала Вірменію, завдала поразки Франції, що змусило її підписати перемир'я, і зупинити грецький наступ — 10 років неперервних військових дій, погане постачання і малочисельність грецької армії далися в знаки, і 22 серпня 1922 року турецькі війська перейшли в контрнаступ, а 9 вересня захопили Смірну, основний стратегічний пункт греків у Малій Азії.
Пожежа у Смірні знищила все місто крім мусульманських і єврейських кварталів, а кількість загиблих з моменту вступу турецької армії склала до 260 тисяч чоловік, 80% з яких становили греки. За кілька тижнів з міста вдалось вивезти близько 400 000 біженців і ще 160 000 чоловіків було депортовано у внутрішні області Анатолії. Пояснюючи різанину і погроми у Смірні, Мустафа Кемаль заявив, що християни із релігійних міркувань самі підпалили місто і на це їх надихнув митрополит Хризостом, який 10 вересня був підданий тортурам, осліплений і застрелений турецьким солдатом із співчуття. Попри численні свідчення іноземних очевидців, які перебували в момент погромів у Смірні, версія Мустафи Кемаля сьогодні вважається в Туреччині офіційним поясненням подій.
У кінці вересня турецькі війська почали наступ на Стамбул, який зайняли 1 листопада 1922 року — влада султана була скасована і шестивікова Османська імперія припинила своє існування. У липні 1923 року був підписаний Лозаннський мирний договір, який юридично зафіксував її розпад, встановив нові кордони Туреччини в її сучасних межах і зобов'язав її та Грецію провести міждержавний обмін населення, в результаті якого 380 тисяч мусульман (турків, циган, албанців та слов'ян) з Македонії та Фракії виїхали до Туреччини, звідки до Греції прибуло півтора мільйона християн. Крім того, Греція, скориставшись нагодою, виселила з узбережжя Егейського моря 60 тисяч болгар-християн, щоб унеможливити територіальні претензії Болгарії у майбутньому.
Греко-турецький обмін населенням призвів до краху ідеї реставрації Візантійської імперії, яка була вперше сформульована російською імператрицею Катериною II ще у XVIII столітті, активно підтримувалась у Греції після здобуття нею незалежності і, зокрема, багаторічним її прем'єром початку XX століття Елефтеріосом Венізелосом — прибуття до країни великої кількості біженців стало причиною економічної кризи, відставки Венізелоса 6 лютого 1924 року, повалення монархії і проголошення 25 березня 1924 року Другої Грецької республіки.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Падіння Візантійської імперії, 1453
• Війна за незалежність Греції, 1821
• Молодотурецька революція, 1908
• Перша балканська війна, 1912
• Геноцид вірмен у Туреччині, 1915
• Війна за незалежність Туреччини, 1919
• Турецька республіка, 1923