Велика пожежа у Смірні
13 вересня 1922 року у щойно захопленому турецькою армією місті Смірна спалахнула пожежа, яка знищила більшу частину міста, крім мусульманських і юдейських кварталів. Під час погромів і у вогні за два тижні загинуло до 260 тисяч греків та вірмен, ще 160 тисяч з них було депортовано у внутрішні області Малої Азії і 400 000 були змушені рятуватись втечею до Греції. На обкладинці: Палаюча Смірна, вересень 1922 року
22364
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після капітуляції Османської імперії 30 жовтня 1918 року, коли вона підписала з країнами Антанти Мудроське перемир'я, за яким припиняла участь у Першій Світовій війні, виводила свої війська із Закавказзя, Персії та Близького Сходу і надавала Босфорську протоку для флотів переможців, почалася широкомасштабна інтервенція в Туреччину країн Антанти, Греції та новоствореної Демократичної республіки Вірменія — французькі, британські та італійські війська зайняли Константинополь, Кілікію, район Анталії, грецькі — східну Фракію і околиці Константинополя, а вірмени — території в районі озера Ван.

10 серпня 1920 року султанський уряд підписав Севрський мирний договір, за яким Туреччина повинна була зберегти контроль лише над центральними районами Анатолії і, чисто номінальний, над Стамбулом. Всупереч досягнутим домовленностям і без підтримки країн Антанти греки, які ще 15 травня 1919 року захопили місто Смірна (нині — Ізмір), до травня 1922 року зайняла більшу частину заходу Малої Азії і розпочали наступ на столицю Туреччини місто Агора (нині — Анкара), де з квітня 1920 року діяли Великі національні збори Туреччини, що сумістили законодавчу, виконавчу і судову владу.

Очолювані генералом Мустафою Кемалем Великі національні збори відмовилися визнавати владу султана і Севрський договір, зуміли організувати із розрізнених військових частин і партизанських загонів боєздатну армію, яка за фінансової і воєнно-технічної підтримки більшовицької Росії здолала Вірменію, завдала поразки Франції, що змусило її підписати перемир'я, і зупинити грецький наступ — 10 років неперервних військових дій, погане постачання і малочисельність грецької армії далися в знаки, і 22 серпня 1922 року турецькі війська перейшли в контрнаступ, а 9 вересня захопили Смірну, основний стратегічний пункт греків у Малій Азії.

Незважаючи на те, що вступаючи у місто Кемаль-паша урочисто проголосив, що кожен турецький солдат, який завдасть шкоди цивільному населенню, буде розстріляний, а грецька жандармерія без ексцесів передала функції з підтримання правопорядку в місті турецьким військам, у ніч на 10 вересня місцеві мусульмани та партизани почали грабунки і погроми у вірменському кварталі Смірни, які тривали три дні. 13 вересня 1922 року турецькі війська під виглядом захисту цивільного населення оточили християнські райони міста, облили бензином будівлі і підпалили їх.
Командувач турецькими військами у Смірні Нуреддін-паша, близько 1923 року
Командувач турецькими військами у Смірні Нуреддін-паша, близько 1923 року
Рятуючись від пожежі, грабіжників, вбивць і насильників, більшість християн зібрались в порту, який був оточений з суші та з моря турецькою армією, і кілька днів були позбавлені продовольства і води. Все це відбувалось на очах військового флоту країн Антанти, який стояв не втручаючись в гавані Смірни. Лише 23 вересня під охороною американських військових суден прибули грецькі і японські кораблі, на які турки дозволили евакуючватись жінкам, дітям і літнім людям, а чоловіків віком від 17 до 45 років оголосили інтернованими і такими, що підлягають депортації у внутрішні області Туреччини на примусові роботи.
Біженці з палаючої Смірни, вересень 1922 року
Біженці з палаючої Смірни, вересень 1922 року

Пожежа у Смірні знищила все місто крім мусульманських і єврейських кварталів, а кількість загиблих з моменту вступу турецької армії склала до 260 тисяч чоловік, 80% з яких становили греки. За кілька тижнів з міста вдалось вивезти близько 400 000 біженців і ще 160 000 чоловіків було депортовано у внутрішні області Анатолії. Пояснюючи різанину і погроми у Смірні, Мустафа Кемаль заявив, що християни із релігійних міркувань самі підпалили місто і на це їх надихнув митрополит Хризостом, який 10 вересня був підданий тортурам, осліплений і застрелений турецьким солдатом із співчуття. Попри численні свідчення іноземних очевидців, які перебували в момент погромів у Смірні, версія Мустафи Кемаля сьогодні вважається в Туреччині офіційним поясненням подій.

«Перед нами знак того, що Туреччина очистилася від зрадників та іноземців. Відтепер Туреччина належить туркам» — Мустафа Кемаль
Різанина у Смірні привела до політичної кризи у Греції — заколот офіцерів змусив короля Костянтина I Глюксбурга 27 вересня 1922 року зректися влади на користь свого сина Олександра і залишити країну, а звинувачені у поразці в Другій греко-турецькій війні п'ять міністрів були розстріляні за вироком воєнного трибуналу.

У кінці вересня турецькі війська почали наступ на Стамбул, який зайняли 1 листопада 1922 року — влада султана була скасована і шестивікова Османська імперія припинила своє існування. У липні 1923 року був підписаний Лозаннський мирний договір, який юридично зафіксував її розпад, встановив нові кордони Туреччини в її сучасних межах і зобов'язав її та Грецію провести міждержавний обмін населення, в результаті якого 380 тисяч мусульман (турків, циган, албанців та слов'ян) з Македонії та Фракії виїхали до Туреччини, звідки до Греції прибуло півтора мільйона християн. Крім того, Греція, скориставшись нагодою, виселила з узбережжя Егейського моря 60 тисяч болгар-християн, щоб унеможливити територіальні претензії Болгарії у майбутньому.

Греко-турецький обмін населенням призвів до краху ідеї реставрації Візантійської імперії, яка була вперше сформульована російською імператрицею Катериною II ще у XVIII столітті, активно підтримувалась у Греції після здобуття нею незалежності і, зокрема, багаторічним її прем'єром початку XX століття Елефтеріосом Венізелосом — прибуття до країни великої кількості біженців стало причиною економічної кризи, відставки Венізелоса 6 лютого 1924 року, повалення монархії і проголошення 25 березня 1924 року Другої Грецької республіки.


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 10 вересня 2015. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 13 вересня

Друга битва під Сіракузами

413 до н.е.
#ЦейДень

Все про 13 вересня

Події, факти, персоналії

Теократична диктатура Жана Кальвіна

1541

Палестинська автономія

1993