Після разгрому італо-німецьких військ в Єгипті, втрати Лівії і загибелі 8-ї армії під Сталінградом в італійській еліті назріла змова проти Дуче Великої Італії Беніто Муссоліні. Коли у середині липня 1943 року відбулись перші руйнівні бомбардування Риму проти нього відкрито виступило і найближче оточення, яке рішенням Великої фашистської ради звернулось до короля Віктора Еммануїла III з проханням відновити свої конституційні повноваження у повному обсязі. 25 липня Муссоліні був відправлений у відставку і за наказом нового глави уряду генерала П'єтро Бадольйо «узятий під посилену охорону заради його ж безпеки».
Не вірячи у вірність нового уряду Італії спільній справі, вже наступного дня розпочалась підготовка до операції зі звільнення «зниклого друга», як за спогадами міністра Альберта Шпеєра фюрер називав Муссоліні: увечері 26 липня у ставці «Вовче лігво» біля Растенбурга, Східна Пруссія (нині — міто Кентшин, Польща), Адольф Гітлер особисто обрав для її виконання 35-літнього керівника батальйону спеціального призначення «Фріденталь» гауптштурмфюрера СС Отто Скорцені, у недавньому минулому учасника бойових дій на Західному і Східному фронтах, вже два роки як комісованому через хвороби. Розробка, безпосередня підготовка і проведення операції, що отримала кодову назву «Дуб», була покладена на командувача повітряно-десантних військ генерала Курта Штудента. При цьому ні німецький посол в Італії, ні головнокомандувач військами Південного Заходу Альберт Кессельрінг до відома поставлені не були.
Місцеперебування Муссоліні довгий час залишалось невідомим. Його утримували спочатку на острові Понца біля Риму, потім — у містечку Ла-Спеція біля Генуї, звідки через відсутність елементарних умов безпеки він був перевезений на острів Маддалена біля Сардинії. Завдяки роботі агентури і військової розвідки це стало відомо групі Скорцені, яка на 28 серпня запланувала прибуття до острова гідролітаком «Червоного хреста». Однак в останній момент операцію довелось відмінити, коли стало відомо, що насправді Муссоліні утримується у гірськолижному готелі «Кампо Імператорі», розташованому на висоті 2130 метрів в центрі гірського масиву Гран-Сассо, що в регіоні Абруццо. Достовірність цієї інформації була остаточно підтверджена 8 вересня, того ж дня, коли Італія склала зброю у війні проти сил Антигітлерівської коаліції і почалась її окупація союзницькими і німецькими військами.
Для планування операції була проведена аерофотозйомка району в околицях гірськолижного курорту, до якого можна було дістатись лише підвісною дорогою. Вона дозволила встановити, що поблизу є майданчик, придатний для посадки невеликих літаків, на який було вирішено десантуватись з літаків. Операція була запланована на 7-у ранку 12 вересня 1943 року, але через негоду її початок довелось відкласти, і лише о 13:05 з авіабази під Римом у повітря піднялись десять військово-транспортних планерів «DFS 230» з дев'ятьма десантниками на кожному. О 14-00 група майора Гаральда Морса, якому було доручено проведення операції, захопила станцію канатної дороги біля містечка Ассержи і перерізала всі телефонні лінії, що вели до готелю, захопленого о 14-05 групою з 72-и чоловік під командою оберлейтенанта Георга Фрайхерра фон Берлепша, до якої входило і 16 бійців Ваффен-СС на чолі зі Скорцені.
Дезорієнтовані присутністю прибулого разом зі Скорцені італійського генерала поліції Фернандо Солеті, ні військова охорона, ні карабінери жодного опору не чинили, і зі словами «Фюрер прислав мене, щоб звільнити вас!» Скорцені першим увійшов у кімнату дуче, котрого побачив у вікні готелю. Коли о 14-45 Морс зі своєю групою піднявся канатною дорогою до «Кампо Імператорі», рацією вже було передано шифрограму про успішне звільнення Муссоліні, котрий саме фотографувався зі своїми визволителями в очікуванні спеціально надісланого для його евакуації «Шторьха» з особистим пілотом генерала Штудента за штурвалом. Другий літак прибути не зміг, що не завадало Скорцені всупереч волі пілота і Морса силоміць втиснутись у двомісний «Шторьх», щоб особисто супроводжувати дуче. О 15-38 вони дістались Риму, звідки негайно вилетіли у Відень.
Тієї ж ночі німецьке радіо повідомило, що парашутні війська і служба безпеки під командуванням офіцера СС провела операцію по звільненню дуче, «захопленого в полон клікою зрадників». Радіо також інформувало, що «операція коштувалала великих втрат», хоча в ході її проведення загинуло два італійці (лісник і карабінер), які захищали станцію канатної дороги, і при невдалій посадці двох планерів травмувалось 10 десантників.
13 вересня 1943 року Муссоліні і Скорцені прилетіли у Мюнхен, звідки наступного дня дістались ставки Гітлера в прусському Растенбурзі.
Завдяки великому резонансу операції зі звільнення Муссоліні, яку Вінстон Черчілль назвав «однією із найсміливіших», Отто Скорцені, що був серед другорядних її виконавців, але супроводжував дуче і попав в об'єктиви численних фотокамер, зусиллями пропагандистів набув слави героя, образ якого мав реанімувати згасаючий через поразки на фронтах бойовий дух німецького народу. Скорцені був підвищений до штурмбанфюрера (майора) і нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста, в той час як його начальник по проведенню операції «Дуб» майор Гаральд Морс — нижчим в ієрархії військових нагород Золотим орденом Німецького хреста; керівника операції генерала Курта Штудента відзначили найбільше — Лицарським хрестом Залізного хреста з дубовим листям.
Перебуваючи в Німеччині, Муссоліні зумів переконати Гітлера відмовитись від розчленування Італії «подібно Польщі» і погодитись на створення у контрольованій німцями її північній частині нової італійської республіки. 15 вересня дуче віддав перші розпорядження з реорганізації фашистської партії на основі соціалістичних ідей й через три дні у радіовиступі з Мюнхена повідомив про намір створити державу, яка «буде національною та соціальною в широкому сенсі цього слова». Більш відома як Республіка Салó (за назвою містечка в Ломбардії, де розміщувалась частина її органів влади), вона була проголошена 23 вересня 1943 року у німецькому посольстві в Римі й фактично припинила своє існування 25 квітня 1945 року під натиском наступаючих з півдня військ союзників. Через два дні Муссоліні був затриманий італійськими партизанами при спробі евакуюватись у Німеччину через Альпи і 28 квітня розстріляний.
Попри сформований пропагандою образ героя, операції, в яких Отто Скорцені відігравав дійсно вагому роль і які принесли йому визнання як спеціалісту з диверсійної роботи, були попереду (хоча більшість з них і зазнали фіаско і не всі визнавались самим Скорцені): йому приписують участь у спробах викрадення Йосифа Сталіна, Вінстона Черчілля і Франкліна Рузвельта під час конференції в Тегерані в листопаді 1943 року та Йосифа Броз Тіто у травні 1944-го, викраденні сина віце-адмірала Міклоша Хорті з метою запобігти сепаратним перемовинам Угорщини з СРСР у жовтні та у невдалій спробі затримати Верховного головнокомандуючого експедиційними силами генерала Двайта Ейзенхауера у грудні того ж 1944 року.
Арештований американцями 15 травня 1945 року в Австрії, на Нюрнберзькому процесі Отто Скорцені був виправданий, у
На початку 1960-х Скорцені спіробітничав з ультраправою французькою організацією OAS і, за не до кінця підтвердженими даними, — з ізраїльською політичною розвідкою Моссад, для якої намагався отримати інформацію про німецьких учених, які працювали над єгипетським проектом з розробки ракет. У 1970 році Скорцені разом з іншими колишніми членами СС створив організацію «Паладін», яка позиціонувала себе як «міжнародна група консультантів в галузі стратегічної безпеки», що мала на меті запобігти поширенню комуністичних ідей.
Того ж 1970 року Скорцені переніс операцію з видалення ракової пухлини на хребті, після якої прожив ще п'ять років і 67-літнім помер від раку легенів у Мадриді. Його кремований прах був похований на віденському кладовищі Дьоблінг за присутності «десятків німецьких ветеранів військової служби та їх вдів, які не ввагаючись провели його в останню путь нацистським салютом».
Коментарі
Дивіться також
• Республіка Салó, 1943
• Італія оголосила війну Німеччині, 1943
• Страта Беніто Муссоліні, 1945