По смерті у 4 році до н.е. Ірода Великого спадкоємцем більшої частини його володінь (Самарії, Юдеї та Ідумеї) став його син Архелай. Він мав успадкувати і царський титул, для затвердження якого прибув до Риму, але через численні скарги підданих на нього і його батька, як пише єврейський історик Йосиф Флавій, імператор Август «надав Архелаю половину царства з титулом етнарха і обіцянкою звести його в царський сан, як тільки він покаже себе цього гідним. Другу половину він розділив на дві тетрархії, які надав двом іншим синам Ірода» — Антипі та Філіпу II, котрим дістались невеликі наділи на півночі та сході Юдеї.
Архелай правив десять років, протягом яких до Риму постійно надходили скарги на його свавілля і жорстокість. Долю Архелая вирішив скандал, пов'язаний з одруженням на Глафірі, вдові його рідного брата Олександра, заради якого він усупереч релігійним канонам розлучився із Маріам. Щоб запобігти заворушенням у Юдеї, Архелая викликали у Рим, звідки після короткого розслідування пожиттєво вислали у В'єнн у Галлії, а його володіння були перетворені у римську провінцію на чолі з прокуратором, як то було за його діда (батька Ірода Великого) Антипатра.
Проте заспокоїти надовго Юдею не вдалось. Нові заворушення у ній почались у 20-х роках, коли політично зміцнився рух зелотів, радикально налаштованих фарисеїв, що ставили за мету за будь-яку ціну позбавити Юдею римського і грецького впливу. Релігійна напруга підживлювалась жорсткою економічною політикою Риму. Каральний похід прокуратора Гессія Флора в Єрусалим у середині 66 року для взяття недоїмок з Другого храму, побудованого Іродом Великим, під час якого загинуло більше 3,5 тисяч юдеїв, спровокував повстання зелотів, в ході якого були розбиті спочатку загони Флора, а у вересні — армія легата пропретора Сирії Гая Цестія Галла. Дізнавшись про загибель 6 тисяч римлян, імператор Нерон, що саме перебував у провінції Ахая (Південна Греція), наказав негайно спорядити в Юдею армію на чолі з проконсулом Африки Веспасіаном.
58-літній Тит Флавій Веспасіан, наділений правами легата пропретора, отримав у підпорядкування три легіони, двадцять три когорти піхоти, шість ал кінноти, загалом, разом із надісланими місцевими васалами загонами, біля 60 тисяч чоловік, які весною 67 року увійшли на територію Галілеї. Римлянами було захоплене і спалене місто Габара, жителів якого продали у рабство, у липні — Іотапата, де було перебите усе чоловіче населення, включно з немовлятами, десь біля 40 тисяч чоловік, якщо вірити начальнику його оборони Йосифу бен Маттафію, одному з небагатьох хто вцілів і у майбутньому став істориком, відомим під іменем Йосиф Флавій.
До зими Веспасіаном було підкорено майже всі міста Галілеї, включаючи Яффу, Тверію, Таріхею, Гамалу, Гісхалу, весною 68 року — землі довкола Метвого моря і по обидва боки ріки Йордан. Знаходячись в Єрихоні, де він планував вирішальний похід на Єрусалим, Веспасіан дізнався про самогубство Нерона. Доки вирішувалось питання влади в Імперії, він зайняв вичікувальну позицію: Веспасіан присягнув на вірність спочатку Гальбі, а по його вбивстві у січні 69 року — Оттону, по смерті якого — Авлу Вітеллію. Однак, підбурюваний своїми легіонами і віськами у Єгипті та Сирії, невдоволеними, що доля держави вирішується на заході, у липні Веспасіан, що перебував у Олександрії, зважився виступити проти підтриманого сенатом Авла Вітелія, якого зрештою здолав через півроку, і був проголошений імператором, першим з династії Флавіїв.
Юдейська війна поновилась по завершенні «Року чотирьох імператорів»: навесні 70 року на Близький Схід прибули син імператора Тита Флавія Веспасіана його повний тезка Тит Флавій Веспасіан-молодший і префект Єгипту Тиберій Юлій Олександр. Напередодні Пасхи вони одним легіоном зі сходу і трьома із заходу, загалом понад 40 тисяч чоловік разом із допоміжними військами, взяли в облогу Єрусалим. Єдності серед захисників міста, в якому на той час перебувало від 600 тисяч до мільйона чоловік, не було — фракції зелотів ворогували між собою, вбиваючи один одного. Котрась із них чи то в очікуванні милосердності бога чи то задля залучення до оборони якомога більшої кількості містян знищила накопичені роками запаси продовольства. Проте це Єрусалим не вберегло — вже у травні римляни зруйнували одну зі стін біля Яффських воріт, і, не зумівшись пробитись у місто, розпочали зведення облогових валів, які щільним кільцем оточили Єрусалим.
Переговори про капітуляцію з містянами успіху не принесли, і на початку липня через пролами у зовнішній стіні римляни увірвались до Єрусалиму, де захопили т. зв. цитадель Антонія, яка захищала місто з північного сходу біля Храмової гори. З підмурку, збудованого з каміння цитаделі, на початку серпня римляни зуміли піднятись до однієї з терас Другого храму і підпалити його. Найвеличніша споруда Єрусалиму впала 10 серпня, після чого військам Веспасіана вдалось подолати другу захисну стіну, захопити внутрішні квартали Верхнього міста, винищені тижневою пожежою. Останньою твердинею зелотів став розташований біля східних стін палац царя Ірода, й наступного після його падіння дня, 8 вересня 70 року, увесь Єрусалим опинився під повним контролем римлян.
Зруйнований пожежею Другий храм був розграбований і знесений, населення спустошеного вогнем міста було оголошене римськими бранцями. Тих, хто тримав у руках зброю, було страчено, близько ста тисяч чоловік — продано у рабство до гладіаторських шкіл і на будівельні роботи у Селевкію Сирійську, а більшість відправлено до Риму, де вони працювали на зведенні Форуму миру і амфітеатру Флавіїв.
Тит Флавій Веспасіан-молодший перезимував у Кесарії, яка була оголошена новою столицею Юдеї, звідки весною 71 року рушив до Зевгми, де був з пишністю прийнятий Вологезом I, царем Парфії, потім — до Антіохії і Мемфісу. Щойно до нього дійшли чутки про нібито його намір на чолі легіонів виступити проти батька, він негайно вирушив до Олександрії, звідки відплив до Італії.
Повернення Веспасіана-молодшого до Італії було відзначено тріумфом — у супроводі батька і брата Доміціана він урочисто в'їхав у Рим, очоливши процесію, яка вулицями міста пронесла численні трофеї, включаючи захоплені у єрусалимському Храмі священні для юдеїв релігійні символи, які було дозволено бачити лише первосвященникам. Урочистості завершилися стратою Симона Бар-Гіора, керівника найрадикальнішого крила зелотів, якого скинули з Тарпейської скелі поблизу Капіталійського пагорба. Сенат винагородив Веспасіана-молодшого титулом цезаря, фактично підтвердивши його положення офіційного спадкоємця престолу. Разом з тим він був призначений префектом преторія, що забезпечило вірність преторіанської гвардії імператору Веспасіану-старшому, обраний народним трибуном і разом з батьком — консулом.
Величезне багатство єрусалимської храмової скарбниці було використане для чеканки монет з легендою «Юдея переможена», які мали кожному римлянину нагадувати про тріумф Веспасіана-молодшого, який втім, згідно легенди, відмовився прийняти лавровий вінок і титул «переможець юдеїв», заявивши: «Нема слави у перемозі над людьми, полишеними власним богом». Тим не менш, на честь взяття Єрусалиму на римському Форумі було зведено тріумфальну арку, відому як арка Тита.
На початку 73 року (за іншими даними на початку 74 року) після річної облоги впала Масада, остання з трьох фортець, де зелоти все ще чинили опір римлянам. Це стало завершенням Першої юдейської війни, в результаті якої значна частина населення Юдеї була змушена рятуватись втечею за межі батьківщини, її землі були роздані і розпродані новим поселенцям, а податок, який юдеї вносили в казну Другого храму, вони були зобов'язані платити у скарбницю храму Юпітера Капітолійського у Римі, відбудованому у 75 році Веспасіаном-старшим. Ще за його життя на кошти, захоплені в Юдеї, був відбудований постраждалий у пожежі Рим, споруджено грандіозну статую Аполлона, розпочату ще при Нероні, храм Клавдія і храм Миру. Однак найбільший будівельний проект Веспасіана-старшого — амфітеатр Флавіїв, згодом відомий як Колізей, — вже був завершений по його смерті Веспасіаном-молодшим, який в 79 році першим у римській історії успадкував владу від рідного батька.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Рік чотирьох імператорів, 69
• Відкриття римського Колізею, 80
• Взяття Єрусалиму хрестоносцями, 1099