Після поразки у 1807 році російських військ у битві під Фрідландом, імператор Олександр І був змушений укласти з Французькою імперією Тільзитський мирний договір. Через обопільне нехтування його умовами союз двох держава протримався недовго, а ультимативна вимога Росії ліквідувати Варшавське герцогство була розцінена Францією як оголошення війни. Сформувавши армію чисельністю 610 тисяч чоловік, у червні 1812 року Наполеон Бонапарт перейшов Німан, плануючи нав'язати росіянам генеральну битву, яка б вирішила долю протистояння двох держав. Але ті не вступали у відкриті зіткнення з краще організованою силою супротивника і повільно відступали вглиб Росії.
Незважаючи на те, що вже у серпні французи підійшли до Дніпра, їх сили поступово слабшали через необхідність виділяти великі гарнізони на окупованій території і у взятті Смоленська брало участь не більше 180 тисяч чоловік. Трьома колонами Велика армія Наполеона продовжила похід на Москву, на підступах до якої командуючий російськими військами Михайло Кутузов нарешті зважився на битву, котрої далі вже не міг уникати ні з політичних, ні з моральних міркувань. Бій 5 вересня за Шевардинський редут, стратегічно важливу позицію на крайньому лівому фланзі росіян під селом Бородіно, що за 125 км від Москви, дав їм можливість виграти час для завершення оборонних приготувань та уточнити чисельність і рекогносцирування французьких військ.
З відступом з-під Шевардіна російська лінія оборони набула форму кута, лівий фронт якого обороняла армія генерала Петра Багратіона чисельністю 34 тисячі чоловік, а правий — 76-тисячна армія генерала Михайла Барклая-де-Толлі. За задумом Кутузова таке потужне угрупування, захищене рікою Колоча, надійно прикривало московський напрямок і одночасно давало змогу при необхідності завдати удари у фланг і тил французьких військ силами козачих і резервних корпусів, розміщених у другій і третій лінії оборони.
Виявивши з маршу слабкість лівого російського флангу, Наполеон вирішив завдати по ньому головний удар і після переходу через ріку Колоча, загнати армію Кутузова в кут, утворений у місці її злиття з Москва-рікою. Цьому мав передувати відволікаючий наступ на Бородіно у центрі російської оборони силами 20-тисячного угрупування у складі дивізії генерала Алексіса Дельзона і корпусу віце-короля Італії Євгенія Богарне.
Битва почалась о пів на шосту ранку 7 вересня (26 серпня за ст. ст.) 1812 року з артилерійського обстрілу французами позицій лівого флангу супротивника. Одночасно під прикриттям ранкового туману було завдано удару по Бородіно, взятого через годину. Проте спроба слідом за віступаючими з села росіянами перейти Колочу не вдалась. О восьмій ранку маршал Луї Даву з другої спроби захопив російські укріплення в центрі лівого російського флангу, однак втримати їх не зміг і відступив з великим втратами. Невдачею завершилась і третя атака Даву, як і спроба Вестфальського корпусу генерала Жана Жюно через ліс вдарити росіянам у тил.
Четвертого удару по лівому російському флангу було завдано об 11-й годині після попереднього потужного обстрілу з 300 гармат: 20-тисячне угрупування пораненного у стегно Багратіона не змогло стримати удвічі більші сили французів і відступило до Семенівського яру поблизу пагорба, що височів над полем битви. Ідеальне місце для розміщення артилерії, на ньому була розгорнута батарея генерала Миколи Раєвського, яка вже другу годину відбивала наступ корпусів Євгенія Богарне. Щоб не втратити стратегічну висоту, Кутузов перекинув сюди всі резерви артилерії і кінних військ та піхотну дивізію генерала Лихачова з правого флангу, проте втримати її не зміг: близько четвертої дня позиції Раєвського були захоплені французами.
Незважаючи на взяття стратегічної висоти, на жодній іншій ділянці фронту французи успіху не домоглись, і Наполеон не став вводити в бій гвардію, яку він завше використовував для завдання вирішального удару. До сьомої вечора битва поступово стихла: обидві сторони почали готуватись до її продовження наступного дня. Однак несподівано о 12 годині ночі у російські війська надійшов наказ Кутузова відвести армію за Можайськ, де планувалось поповнити її і підготуватися до продовження війни.
Хоча поле бою під Бородіно залишилось за Наполеоном, імператор Олександр I оголосив про перемогу його армії і щедро винагородив усіх учасників битви, а Михайла Кутузова підвищив у званні до генерал-фельдмаршала. Тим не менш, успіх французів був очевидним — вони зберегли резерви, змусили росіян відступити, і 14 вересня 1812 року армія Наполеона без бою зайняла спорожнілу Москву.
Коментарі
Дивіться також
• Тільзитський мирний договір, 1807
• Російський похід Наполеона, 1812
• Взяття Москви Наполеоном, 1812
• Битва на Березині, 1812