Утворенням у 1699 році Саксонією, Московським царством і Данією антишведської коаліції розпочалася Велика Північна війна: союзники мали наміри позбавити Швецію земель, які вона захопила в попередніх війнах. Незважаючи на свій юний вік, 18-літній король Карл XII вже в лютому наступного року примусив Данію підписати Травендальський мирний договір, після чого зняв саксонську облогу Риги і в листопаді під Нарвою розгромив московські війська Петра І.
В 1702 році по смерті короля Яна ІІІ Собеського престол Польщі за допомогою підкупу депутатів і введення військового контингенту посів курфюрст Саксонії Август ІІ Фрідріх на прізвисько Сильний. В цьому ж році шведські війська вторглися на територію Речі Посполитої, знищуючи все на своєму шляху. Грабунок міст і постійні поразки викликали незадоволення, Август ІІ був звинувачений у всіх нещастях держави і у липні 1704 року частиною польської шляхти, яка зібралася у Варшаві, позбавлений трону.
Новим королем Польщі став 27-літній познанський воєвода Станіслав Лещинський. Його кандидатуру підтримав і Карл XII, проте у фінансовій допомозі в розмірі 300 тисяч талерів для походу в Саксонію відмовив, плануючи власноруч розбити польсько-саксонське військо колишнього короля, яке саме відступало на схід для з'єднання з висланими ще в квітні Петром І козаками Івана Мазепи. Август ІІ розташувався у Сокалі, за кількадесят кілометрів від Львова, який входив до лояльної до нього Сандомирської конфедерації, щоб дочекатись з'єднання з саксонським військом під командуванням фельдмаршала Адама Генріха, графа фон Штайнау, з яким планував відступати в Литву.
До Сокаля був передислокований і майже весь гарнізон Львова. То ж коли у середині серпня до Ярослава підійшло 12 шведських полків, залишок міського гарнізону зі 120 солдат терміново поповнився новобранцями з угорської піхоти, підрозділом ланової піхоти, солдатами з полку плоцького воєводи Яна Доброгоста Красінського, разом десь зо 300-500 чоловік, під загальною командою генерал-майора Зигмунта Каменецького. Губернатором і військовим комендантом Львова наказом Августа ІІ був призначений досвідчений ветеран походів покійного Яна ІІІ каліський воєвода Францішек Зигмунт Галецький.
Містяни побоювалися, що і ці сили також залишать Львів, про що містом ширилися вперті чутки, то ж, щоб утихомирити панічні настрої, Галецький особисто виїхав до Августа ІІ в Сокаль просити підкріплення і отримав від нього листа до магістрату, яким король запевняв, що невдовзі до Львова прибудуть 2 тисячі московських солдат, 2 тисячі саксонців, 2 тисячі козаків, а також полки референдаря Станіслава Жевуського і литовські частини князя Януша Вишневецького.
20 серпня 1704 року до Львова прибув шведський офіцер з адресованим магістрату листом від генерал-лейтенанта Магнуса Стенбока, яким вимагалось впродовж двох з половиною місяців щотижня надсилати для потреб шведської армії по тисячі бочок пива і 3 тисячі бочок борошна. У разі відмови місту загрожувало захоплення і розграбунок. Наступного дня з цього приводу магістрат зібрав нараду. Деякі чиновники пропонували визнати владу Карла і просити зменшити розмір вимог. Інші вважали за необхідне нагадати шведському королю, що Львів попереднього року вже виплачував контрибуцію. Вирішальною стала позиція коменданта Галецького, який категорично відмовився йти на будь-які переговори зі шведам і наказав готуватися до оборони. 24 серпня на головній площі Львова він скликав загальні збори містян, заявивши що Август ІІ скоро надасть великі підкріплення, місто буде в безпеці і демонстративно у присутності шведського офіцера розірвав лист Стенбока, кинув його під ноги і розтоптав.
Розлючений відмовою, Карл XII залишив на марші артилерію і піхоту і 1 вересня силами трьох полків драгунів, десь 1400 чоловік, розпочав наступ на Львів. Місто знову охопила паніка. Магістрат негайно вислав до шведського короля депутацію, яка мала запевнити у відсутності ворожих намірів і повідомити про згоду на запропоновані ним умови. Але коли 3 вересня до Львова таки прибули загони Станіслава Жевуського і князя Вишневецького, посланців відкликали. Це виявилось помилкою: польські війська у місті не залишились, і Львів виявився беззахисним коли на світанку 4 вересня 1704 року до нього підступили війська Карла XII.
Шведи з маршу зайняли пануючу над Львовом висоту — покинутий після чисельних облог попередніх століть Високий замок, який вже давно не виконував своїх захисних функцій. Комендант і міський магістрат негайно віддали накази всім мешканцям, здатним тримати зброю, зайняти оборонні мури. Давно не реконструйовані фортифікаційні споруди були в жахливому стані, артилерії не бракувало, але було обмаль боєприпасів. Деякі заможні львів'яни спробували залишити місто, однак їх затримали. Зчинилася паніка, містяни намагалися врятувати свої коштовності, чим скористався місцевий архієпископ римо-католицької катедри Костянтин Зелінський і таємно вивіз зі Львова всі коштовності, які віддали йому під заставу.
Угорська піхота, очолена Зигмунтом Каменецьким і Францішеком Галецьким, зайняла позиції на Пороховій вежі і мурі від Босацької хвіртки до Королівського белюарду, де встановили гармати. Мур від белюарду до Краківської брами і Єзуїтської хвіртки обороняти містяни на чолі з Рафаїлом Боїмом, від Єзуїтської хвіртки до Галицької брами — мешканці під командою лавника Томаша Будного, а південно-східний мур — містяни під командою лавника Кароля Шмелінга.
Наступного дня назустріч шведам, що рухалися Янівською дорогою виступив загін з 200 кіннотників, який, зазнавши невеликих втрат у першій сутичці, втік до Сокільників і участі у відбитті атак більше не брав. Шведи підійшли двома колонами: одна рухалася біля костелу Св. Анни і монастиря Бригідок (вул. Шевченка і Городоцька) , друга — біля костелу Св. Лазяря (вул. Коперника). Вони зайняли будинки в Краківському передмісті і звідти розпочали обстрілювати земляні вали і оборонні мури між Єзуїтською хвірткою і Галицькою брамою. Під прикриттям вогню, троє драгун спробували прорватися до Єзуїтської хвіртки, яку забули зачинити, проте усі були вбиті.
Щоб зупинити обстріл, комендант Галецький наказав підпалити передмістя, однак невдовзі вітер перемінився і пожежа перекинулась на місто. Гасити її власникам будинків, яких випустили за мури Львова, допомагали шведські солдати.
На цьому перша атака шведів на Львів закінчилася. Але на деяких ділянках оборони взаємна перестрілка тривала весь день. Надвечір одним з пострілів поручник Генінг з монастиря Кармелітів смертельно поранив у ногу ад'ютанта Карла XII Ніколаса Гейльма, котрий, як зауважив місцевий ксьондз Ян Томаш Юзефович, «зразу ж умер». Сам король спостерігав за ходом подій з Високого замку, де розташувався його табір. У нього намагались влучити львівські артилеристи. Осколок цегли, відбитий ядром з муру, збив капелюха з голови Карла XII, проте залишити небезпечне місце він категорично відмовився, попри те, що невдовзі було вбито котрогось з його охоронців, а одне з ядер впало королю прямо під ноги.
Генеральний штурм Львова Карл XII призначив на 6 вересня. Згідно плану шведи мали захопити монастир Кармелітв босих (зараз церква Св. Михайла), який розташовувався на височині, що панувала над східною частиною міста, а звідти атакувати Порохову вежу, белюардик і Босацьку хвіртку. Перед штурмом драгунів розділили на три загони, решту сил король розташував навколо Львова на випадок, якщо обіцяна місту Августом ІІ підмога все ж таки прибуде.
Ніч шведи провели в молитві, прийняли причастя. Король також не спав і особисто підбадьорював своїх солдат перед штурмом. На відміну від них, гарнізон Львова відпочивав. Коли ж біля Краківської брами почувся якийсь шум і командуючий цим відтинком оборони Станіслав Юзефович відправив гінця в Порохову вежу, щоб повідомити Галецького, розбудити коменданта не вдалось.
Перед сходом сонця шведи в повній тиші підійшли до монастиря Кармелітів босих. Він був оточений кам'яним муром і мав прикритий дерев'яним палісадом крутий схил, звідки захисники монастиря не очікували атаки. Саме на нього націлили удар близько чотирьох сотень шведських драгунів, очолювані Карлом. О 4 ранку він особисто кинув у монастирське подвір'я гранату, що стало сигналом до штурму. Після перших вибухів нечисельні вартові втекли до Львова, решта захисників монастиря, яких налічувалось до двох сотень, вибігли в той момент, коли шведи вже були всередині. Поручник Герінг спробував організувати оборону, але лише встиг вигукнути шведам німецькою, що «ті не з гордістю добувають кляштор, а в темряві як ті свині лізуть через палісад», після чого був заколотий шістьма драгунами. З його смертю вцілілі захисники спробували втекти, зо два десятка з них загинуло, шведи не втратили жодної людини. Два загони драгунів стрімко захопили Порохову вежу і белюардик, після чого спрямував атаку на Босацьку хвіртку. Її закидали гранатами, що викликало пожежу, після чого захисники полишили мури, у сум'ятті відступу залишивши хвіртку відкритою. Крізь неї Карл XII і Стенбок з невеличким загоном увійшли в середмістя і попрямували по вулиці Руській до ратуші. Їх зустрів залпом міський міліцейський загін, але до штикової атаки виявився не готовий і склав зброю.
Шведи захопили Галицьку і Краківську брами, біля Єзуїтської хвіртки з'єдналися з іншим загоном і разом взяли монастир Бернардинів.
Найдовше чинив опір костел Кармелітів.
В одному з приміщень Єзуїтської колегії шведські драбанти знайшли і полонили коменданта Галецького.
Карл віддав Львів на двогодинне пограбування. Як зауважив ксьондз Томаш Юзефович: «незаймане від стількох віків місто було по-зрадницькі та військовим підступом зґвалтоване». Найбільше збитків зазнала вірменська громада Львова, місцеві крамарі і аптекарі, у Низькому замку було знищено старостинський архів і зникло 16800 ліктів синього сукна.
У магістраті шведи виявили лише одного бургомістра Вільчека, якому наказали зібрати міську раду. Генерал Стенбок дорікав йому, що львів'яни намагалися вбити його королівську величність Карла XII, коли той спостерігав за штурмом з Високого замку. Вільчек переклав вину на Галецького, який відмовився сплатити контрибуцію і здати місто.
Коли зібрали всіх райців, до магістрату прибув король Карл. За його наказом були зібрані всі трофейні прапори і корогви, райців зачинили на верхньому поверсі ратуші. Надвечір до них прибув посланець Стенбока з повідомленням, що король пробачить Львову його нерозумний вчинок, якщо за добу отримає контрибуцію у розмірі 400 тисяч талерів. За хабар у 5 тисяч Стенбок погодився на чверть знизити розмір контрибуції і дав шість днів на збір коштів.
У понеділок 8 вересня у Львові розквартирувались шведські війська. За наказом Карла у місті було знищено весь артилерійський парк зі 116 гармат, які шведи не змогли вивезти.
Лише 12 вересня до Львова підійшли козаки переяславського полковника Івана Мировича, проте в короткій сутичці зі шведами жодних успіхів не досягли. Мазепа, який з військами стояв під Тернополем, так і не зважився вступити у бій, з приводу чого Єрусалимський патріарх Досифей писав у листі до князя Дмитра Голіцина, що «у Львові була тільки жменька шведів, і козаки [Мазепи] могли б проковтнути їх живцем».
Доки шведи квартирували у Львові, Август ІІ відступив з Сокаля на північ. Зробивши вигляд, що прямує до Литви, він несподівано повернув на захід, перейшов Віслу і захопив Варшаву. Змушений рятуватись втечею Станіслав Лещинський, 14 вересня прибув до Львова, де магістрат присягнув йому на вірність, однак приєднатись до лояльної йому Варшавської конфедерації відмовився.
Загалом Львів, втрати якого під час облоги сягнули 60 вбитих і 530 полонених, заплатив шведам, котрі втратили лише 2 офіцерів і десяток драгун, — 173 381 талер. З цієї суми 70 тисяч заплатили римо-католики і вірмени, 40 тисяч — євреї і 20 тисяч русини. Лишаючи місто, шведи забрали всю вогнепальну зброю, а також полонених коменданта та офіцерів і деяких представників грецької громади, за яких Львів мав надіслати викуп. Бургомістр Вільчек, якого теж хотіли взяти заручником, відкупився, давши генералу Стенбоку 50 червоних злотих.
23 вересня 1704 року шведи рушили зі Львова до Варшави, де розбили польсько-саксонське військо Августа ІІ. Військові невдачі змусили його 24 вересня 1706 року укласти з Карлом ХІІ договір і віддати польську корону Станіславу Лещинському.
Коментарі
Дивіться також
• Облога Високого замку військами Богдана Хмельницького, 1648
• Початок Великої Північної війни, 1700
• Загибель Карла XII, 1718
• Смерть Августа Сильного, 1733