Зусиллями міністра закордонних справ Веймарської республіки Густава Штреземана до 1928 року Німеччина стала рівноправним партнером на міжнародній арені: увійшла до Ліги націй і разом з ведучими країнами світу була серед ініціаторів «Договору про відмову від війни» як інструменту вирішення «суперечок чи конфліктів незалежно від їх природи чи походження». 26 січня 1934 року вона підписала десятилітню «Декларацію про незастосування сили» з Польщею, що дозволило припнити давню «митну війну» між двома державами.
Незважаючи на те, що Варшава сама потерпала від інспірованого Берліном потоку з тисяч скарг німецької меншини до міжнародних інституцій на утиски з боку польської влади, Польща не втратила нагоди скористатись під аналогічним приводом проведеною Третім рейхом анексією чехословацького покордоння і восени 1938 року приєднала Тешинську Сілезію.
24 жовтня у Берліні німецький міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп озвучив польському послу Юзефу Ліпському пропозиції щодо подальшого зближення держав: приєднання до Німеччини вільного міста Данциг (нині Гданськ), прокладання до нього екстериторіального шосе і залізниці територією Польської Померанії і приєднання Польщі до німецько-японсько-італійського Антикомінтернівського пакту в обмін на визнання існуючих німецько-польських кордонів, продовження угоди про ненапад ще на 25 років і згоду на майбутні територіальні надбання Польщі на сході і півдні.
Польським керівництвом німецькі пропозиції були визнані неприйнятними: «це неминуче перетворить нас на німецького васала». Не допоміг змінити таку їх оцінку і візит Рібентропа до Варшави 25-27 січня 1939 року. Розуміючи дійсні наміри Німеччини, головнокомандувач польських збройних сил маршал Едвард Ридз-Смігли наказав штабу прискорити роботу над оборонним планом «Захід», а міністр закордонних справ Юзеф Бек розпорядився інтенсифікувати дипломатичні контакти з Британією, зближення з якою Польща тривалий час уникала, намагаючись політично балансувати між Німеччиною і СРСР.
21 березня Адольф Гітлер надіслав польському уряду офіційний письмовий меморандум, в якому повторив озвучені раніше Ріббентропом тези щодо Данцига і екстериторіального транзиту до нього через Польську Померанію. Зустрічна пропозиція вивести місто з-під мандату Ліги націй, взявши його під спільне управління, Берліном була проігнорована, і 26 березня Польща офіційно відхилила німецькі вимоги.
Доля два тижні перед тим розчленованої Чехословаччини переконала Британію в серйозності загрози, що постала перед Польщею, і 6 квітня вона в односторонньому порядку надала їй гарантію збереження незалежності, пообіцявши військову допомогу «у випадку надзвичайної ситуації». Гітлер розцінив це як одностороннє порушення польсько-німецької декларації про ненапад і 11 квітня віддав наказ розпочати розробку плану вторгнення до Польщі, відомого під назвою «Вайс». Таку ж оцінку він дав і діям Лондона, заявивши 28 квітня з трибуни Рейхстага, що «з вини Великобританії розірвано» договір про обмеження озброєння від 18 червня 1935 року.
19 травня конвенцію про військове співробітництво Польща підписала з Францією.
15 червня оперативна частина плану «Вайс» була готова, його втілення мало розпочатись через два місяці. Можливе втручання Великобританії і Франції загрожувало тривалим конфліктом і морською блокадою, а Третій рейх критично потерпав від браку сировини, передусім металевих руд, нафти і каучуку. То ж було прийнято рішення негайно поновити геть занепале при нацистах спіробітництво з Радянським Союзом, і у Москву Німеччина надіслала комплексний план покращення політичних і економічних стосунків.
Незважаючи на те, що СРСР у цей час вів переговори з Великобританією і Францією про укладення багатостороннього пакту про взаємодопомогу на випадок агресії «третьої сторони», під якою всі розуміли Німеччину, домовитись саме з нею Йосиф Сталін вирішив за доцільніше, і вже 23 серпня у Москві був підписаний радянсько-німецький «Договір про ненапад» терміном на 10 років, секретний протокол до якого передбачав можливу «територіально-політичну перебудову областей, які входять до складу Польської держави».
25 серпня у Лондоні був остаточно оформлений і підписаний англо-польський союз у формі «Угоди про взаємну допомогу», у секретному додатку до якої роз'яснювалось, що згадувана в угоді «одна з європейських держав» означає Німеччину.
У цей час Третій рейх уже завершив підготовку до війни. Навіть не проводячи мобілізації, він зумів зосередити на польському кордоні три групи армій чисельністю 1,8 мільйона чоловік, на озброєнні яких було 2800 танків, близько 3 тисяч літаків і 10 тисяч гармат.
Удар планувалось завдати з трьох напрямків: північного зі Східної Пруссії, із заходу з Померанії та південного заходу з Сілезії і за підтримки з півдня силами 50-тисячної словацької армії. Метою усіх трьох ударів була Варшава, яку планувалося взяти за два тижні, після чого належало знищити рештки витісненої на захід від Вісли польської армії.
Польський план «Захід», на виконання якого вдалось мобілізувати біля мільйона чоловік, озброєних 880 танками, 400 літаками і 4300 гарматами, і ще 2,5 млн резервістів, мав оборонний характер і головним завданням ставив утримання західного прикордоння. На випадок вимушеного відступу другим рубежем мала стати лінія рік Вісла, Нарев та Сян: польські політики і військові сподівались, що в гіршому випадку, крім Данцига, Німеччина обмежиться Померанією і Сілезією, які втратила у Першу світову.
Першим без попередження о 4-37 ранку 1 вересня 1939 року з повітря було атаковане місто Велунь під Лодзем, через десять хвилин лінкор «Шлезвіг-Гольштейн» відкрив вогонь по польському військово-транзитному складу на півострові Вестерплатте в гавані Данцига, о 5-00 кордон перейшли 4-а танкова дивізія генерала Ганса Рейнгардта у Сілезії і три дивізії словацької армії «Бернолак» під командуванням генерала Фердинанда Чатлоша на Лемківщині.
Того ж дня Люфтваффе завдало бомбових ударів по Гдині, Ченстохові, Кракову та Гродно, бойові дії розгорнулись по усій довжині 1600-кілометрового кордону. Користаючи з ситуації, самопроголошений керівник Вільного міста Данциг Альберт Форстер підписав закон про «возз'єднання з Великим Німецьким рейхом», про який схвально відгукнувся Гітлер по радіо, розповідаючи про агресивні дії Польщі, й до вечора рішенням Рейстагу Данциг був анексований Німеччиною.
2 вересня Вермахт прорвав польську оборону в Померанії і Куявії, й наступного дня взяв під контроль усе балтійське узбережжя від Штетина у Помор'ї до Кьонінсберга у Східній Пруссії.
Об 11-й ранку 3 вересня 1939 року закінчився термін британської ультиматумативної вимоги до Німеччини протягом доби повідомити про готовність вивести війська з Польщі, і через 15 хвилин прем'єр-міністр Невілл Чемберлен по національному радіо оголосив їй війну. Через кілька годин Великобританію підтримали парламенти Індії, Астралії і Нової Зеландії.
О 15-00 війну Німеччині оголосила й Франція.
4 вересня війну Німеччині оголосив Ньюфаундленд, 6 вересня — Південно-Африканський Союз, 10 вересня — Канада.
Польський похід Вермахту, який мав закінчитись за два тижні, загрожував перетворитись на війну світового масштабу.
Однак ні Британія, ні Франція до рішучих військових заходів проти Німеччини виявились не готові — попри півроку численних нарад об'єднаного комітету штабів, узгодженого плану спільних дій так і не було напрацьовано. Після невдалого авіанальоту 4 вересня на Кіль у відповідь на (помилково) торпедований німецькою субмариною у водах Атлантики два дні перед тим британський пасажирський лайнер «Атенія» королівські ВПС обмежились лише патрулюванням повітряного кордону.
Франція, яка через день після оголошення війни ратифікувала угоду з Польщею про воєнне співробітництво, 7 вересня вузьким фронтом розпочала наступ у Саарі в долині Рейну, однак, маючи удвічі більше військ, ніж Німеччина, просунулась лише на 32 км і зупинилась, вирішивши за краще не «ризикувати дорогоцінними дивізіями при необачному наступі», а дочекатись завершення мобілізації і прибуття на континент британських експедиційних військ.
Німеччина події теж не форсувала: «Німецький сухопутний кордон на заході не має бути порушено жодним чином без мого особливого дозволу. Те ж стосується всіх військово-морських операцій, а також інших дій на морі, які можуть розцінюватися як воєнні операції», — ще напередодні Польського походу розпорядився Гітлер.
Почалось те, що вже у перші дні британська преса, а за нею — світова, назвали Дивною війною.
Тим часом, 6 вересня німецькі війська взяли Краків, 8 вересня — підійшли до околиць Варшави, з якої вже кілька днів як евакуювались президент Ігнацій Мосцицький, уряд і верховний головнокомандувач Едвард Ридз-Смігли. 12 вересня підрозділи Вермахту вийшли до середньої течії Вісли, перетнули лінію Західний Буг — Нарев, охопивши польську столицю зі сходу, і, форсувавши Сян, 14 вересня зайняли Брест й наступного дня — Білосток.
16 вересня, коли Вермахт замикав кільце оточення навколо Варшави, французи саме завершували виведення військ із Саара, — англо-французька Вища військова рада вирішила за краще принаймні на тиждень відкласти атаку німецьких позицій вздовж лінії Зігфрида.
Зранку 17 вересня шість радянських армій, чисельністю 620 тисяч чоловік, перейшли східний польський кордон «на усій ділянці від Полоцька до Кам'янця-Подільського». До кінця дня вони зайняли Новогрудок, Барановичі, Рівне, Чортків, Тернопіль і Коломию, заглибившись в середньому на 70-100 км. Польські аеродроми і залізничні станції виявились практично порожніми — майже всі сили Польща кинула на свій Західний фронт.
Увечері того ж дня, закликавши співгромадян по радіо «зберігати твердість духу і мужність у боротьбі з бездушними варварами», з Косова (нині Івано-Франківська область України) через Кути «на територію одного з наших союзників» разом з урядом евакуювався президент Мосцицький, а у ніч проти 18 вересня, попередньо віддавши наказ військам «здійснити відхід в Румунію і Угорщину найкоротшими шляхами» і чинити опір радянським військам лише в разі спроби роззброєння частин, — верховний головнокомандувач Ридз-Смігли.
21 вересня радянські війська вийшли на румунсько-угорське покордоння. Німецькі частини на цей час просунулись настільки далеко на схід, що на рівні військового і політичного керівництво двох країн довелось узгоджувати лінію розмежування і Вермахту відводити війська, щоб наступного дня Червона армія могла зайняти Білосток, Брест, Борислав; дізнавшись про відхід німців, Червоній армії здався львівський гарнізон.
28 вересня 1939 року капітулювала Варшава, де за 20 днів німецької облоги загинуло 18 тисяч цивільних і полягло, було поранено чи потрапило в полон 120 тисяч польських військових. Загальні польські втрати у війні на два фронти склали 200 тисяч вбитими і пораненим й 694 тисячі полоненими, німецькі — 54,5 тисячі вбитими, пораненим і пропалими без вісті, радянські — до 3 тисяч.
Того ж дня у Москві Йоахім Ріббентроп і В'ячеслав Молотов скріпили підписами «Договір про дружбу і кордон», який викреслив Польщу з карти Європи.
Коли 5 жовтня 1939 року у Варшаві Адольф Гітлер приймав військовий парад, головнокомандувач сухопутних військ Вальтер фон Браухіч уже втілював нове завдання фюрера: «Поставити Англію на коліна, розгромити Францію». Початок реалізації плану «Ґельб» постійно переносився, англо-британські союзники, маючи на Західному фронті ледь не вчетверо більше живої сили, до рішучих дій теж не вдавались.
«Дивна війна» закінчилась у квітні 1940 року, коли Німеччина окупувала Данію і Новегію, й 10 травня авіанальотом на Бельгію і ударом сухопутних військ по Голландії та Люксембургу почала завоювання Франції. Рівно через рік після її капітуляції Німеччина завдала удару по СРСР. У Другу світову війну вступили Італія, Румунія, Угорщина, через піроку — Сполучені Штати, атаковані німецьким союзником Японією.
Коментарі
Дивіться також
• Мюнхенська угода, 1939
• Пакт Ріббентропа-Молотова, 1939
• Радянська окупація Польщі, 1939
• Радянсько-фінська війна, 1939
• Битва за Францію, 1940
• Німецько-радянська війна, 1941
• Вступ США у Світову війну, 1941