Все правління імператора Костянтина IV, що зійшов на престол після вбивства змовниками його батька Константа II Бородатого 15 вересня 668 року, пройшло у війнах: спочатку з узурпатором Мецетієм, що закликав на допомогу сарацинів, згодом — з Арабським халіфатом Омейядів, війська якого у 678 році взяли в облогу Константинополь, через три роки — з болгарами, які змусили Візантію не лише виплачувати їм данину, а й визнати проголошене ханом Аспарухом у Мезії царство.
На тлі невдач проти Костянтина IV повстали підтримані константионопольцями його брати, августи Іраклій і Тиберій, яких він здолав восени 681 року. Покаравши їх традиційним для Іракліїдів відрізанням носів, він проголосив своїм співправителем старшого сина Юстиніана, який зійшов на престол у вересні 685 року, коли його 33-літній батько нагло помер від дизентерії.
Користаючи з ослаблення Халіфату, де вже п'ятий рік йшла громадянська війна, 16-літній Юстиніан II направив військо під проводом патрикія Леонтія у Закавказзя. Його успішні дії змусили Абд аль-Маліка підтвердити давню угоду з Костянтином IV про щотижневу виплату данини золотом, рабами та кіньми і у 688 році укласти в Дамаску 10-літній мир, поступившись Візантії частиною Вірменії, Гурзаном, Арзоном, північною частиною Персії і частиною податків зі взятого під спільний протекторат Кіпру.
Успішна військова кампанія на Сході дозволила Юстиніану ІІ перекинути частину війська з Малої Азії до Фракії і Македонії, де він дав бій болгарам і союзним їм слов'янам, й у 689 році тріумфально в'їхав у звільнені від тривалої облоги Салоніки.
Кілька десятків тисяч підкорених слов'ян Юстиніан на правах стратіотів переселив у спустошений свого часу арабським нашестям Опсікій (фема на південь від Мармурового моря). Коли ж у 691 році він почав переселяти туди і кіпріотів, це привело до конфлікту з халіфом аль-Маліком. Розпочавшись з перемог, чергова війна з арабами завершилась поразкою візантійців, коли наступного року у битві біля Себастополя у Кілікії (нині Себаста, Туреччина) більша частина 30-тисячного слов'янського війська перейшла на бік супротивника.
Поразка від арабів і втрата південної Вірменії, де повстав Симбат VI Багратуні, підірвали авторитет імператора, який і без того викликав багато нарікань через податкову політику, що зачіпала велику земельну аристократію, марнотратство двору і зловживання владою його фаворитів — верховного логофета Феодора і великого сакеларія Стефана. Неврівноваженого і марновірного імператора дратували все частіші донесення про неприховане невдоволення підданих його правлінням. Остерігаючись змови, Юстиніан ІІ розпочав репресії і політичні переслідування, що торкнулись навіть його близького оточення. Звинувачений у поразці при Себасі, у немилість попав і Леонтій, який три роки провів у в'язниці. Після звільнення у 695 році він був направлений стратегом в Елладу, звідки з вірним йому офіцерами рушив до Константинополя і на форумі Костянтина відкрито закликав містян до непокори імператору.
Леонтія підтримав патріарх Каллінік і Партія синіх, й до ранку прихильниками він був проголошений новим імператором. Юстиніана схопили і зв'язаного доправили на іподром. На знак давньої дружби з його батьком Леонтій страчувати Юстиніана не став, лише наказав відрізати йому ніс і кінчик язика, щоб він більше не міг претендувати на імператорську гідність, і вислати в Херсонес Таврійський. Фаворитам колишнього імператора пощастило менше: їх за ноги прив'язали до важких колісниць, якими протягли вулицями міста, і на форумі Биків спалили живцем.
В 696 році Візантія втратила Лазику у Закавказзі, правитель якої Сергіос добровільно покорився Халіфату, наступного — Карфаген, що впав після короткої арабської кампанії. Відправлена Леонтієм у 698 році у Північну Африку морська експедиція зазнала поразки, збунтувалась, і, проголосивши імператором друнгарія Апсімара, рушила на Константинополь. Після нетривалої облоги підкуплені архонти і охоронці відкрили заколотникам північно-західні ворота міста. Схопленому за наказом Апсімара імператору Леонтію відтяли ніс і вислали у Делматинський монастир, після чого патріарх Калліник коронував узурпатора під тронним ім'ям Тиверій III.
Ледь дізнавшись про повалення Леонтія, Юстиніан, умови утримання якого були досить ліберальні, зумів утекти з Херсонеса. Він дістався гірської фортеці Дорос в Готії (фортеця Мангуп-Кале в Бахчисараї) , а звідти — Фанагорії на Тамані, де його з пошаною прийняв хазарський каган Бузір Гляван. «Ставши йому другом», він видав за Юстиніана свою сестру, при хрещенні нареченою Феодорою, але коли у 703 році Тиверій став наполегливо вимагати видати йому колишнього імператора, Бузір наказав архонту Боспора Валгіцу арештувати свого швагра. Попереджений дружиною, Юстиніан відіслав Феодору кагану, а сам втік до Криму.
Діставшись рибальським човном гавані Символів неподалік Херсонеса, Юстиніан з невеликою групою місцевих прихильників відплив до Болгарії, де звернувся за підтримкою до синів хана Кубера. Безносому імператору повірив лише хан Тервел, що спокусився на обіцяні щедрі дарунки і руку принцеси Анастасії, й влітку 705 року очолена ним 15-тисячна армія болгар і слов'ян рушила до Константинополя. Простоявши під мурами три дні, у ніч проти 21 серпня Юстиніан з невеликим загоном по закинутому водопроводу проник у місто і захопив імператорську резиденцію Влахерни. Наляканий його несподіваною появою з величезною армією, імператор втік з Константинополя, але за кілька місяців був схоплений у Пісідії на півдні Малої Азії.
У день урочистостей з нагоди повернення Юстиніана II до влади в лютому 706 року Апсімара-Тиверія разом зі спеціально привезеним із заслання Леонтієм проволочили кіньми по іподрому, після чого імператор потоптався по головах повалених ворогів і наказав їх стратити, а тіла викинути у море. Лояльного до них патріарха Каллініка осліпили і вислали в Рим, де живцем замурували у стіну.
Того ж року Юстиніан повернув з Хазарії свою дружину Феодору разом з новонародженим сином, названим Тиверієм, якому присвоїв титул августа і офіційно коронував своїм співправителем.
Відновлення на престолі безносого Юстиніана прозваного Рінотметом («Безносий»), який носив золотий протез, щоб приховати спотвореність обличчя, стало першим подібним випадком в історії Візантії. Прецедентом була і щедра винагорода ним хана Тервела, якого з імператорськими почестями, на рівні з Юстиніаном, вітав римський народ — крім земель у Фракії і щорічної данини золотом та шовком він першим серед іноземних правителів отримав титул цезаря, другий у візантійській ієрархії.
Внутрішня політика Юстиніана в другий період його царювання не зазнала помітних змін — відновилося гостре протистояння зі старою аристократією, а також репресії і страти невдоволених його правлінням. У 707 році він не зміг захистити Кападокію, розграбовану арабами, які захопили стратегічно важливу фортецю Тіана, наступного року зазнав поразки від Тервела, коли спробував повернути втрачені території у Фракії, у 710 році поступився Халіфату фортецею Септем (нині Сеута, Іспанія), останнім візантійським володінням в Африці.
Десь у цей же час проти Юстиніана Рінотмета повстав Херсонес Таврійський, протевони і протополіт якого вирішили за краще прийняти хазарський протекторат. Дізнавшись про зраду херсонитів, Юстиніан ІІ «зібрав безліч різних кораблів, посадив на них своїх чоловіків числом до ста тисяч […] На чолі цього флоту він поставив патрикія Стефана, на прізвисько Асмікт («Лютий» — Д.К.), і послав його з наказом винищити мечем весь народ в Херсоні, […] а також залишити там вигнанцем Вардана, родом вірменина». Перед такою силою місто вивилось беззахисним і здалось без опору. Хазарський тудун, протополіт Зоїл і 40 протевонів разом з сім'ями в кандалах були відіслані до Константинополя, сімох інших протевонів спалили заживо, ще двадцятьох потопили у морі.
Підбурювані Варданом, який ще в часи Тиверія III зазіхав на престол Візантії, архонти кримських міст проголосили його імператором під іменем Філіпік і звернулись по допомогу до хазар. Розлючений Юстиніан наказав знищити Херсонес до тла. Однак споряджений ним флот під командою патрикія Мавра Весса, з велики труднощами подолавши штормове Чорне море, взяти місто з маршу не зумів. Прибуття на підмогу Херсонесу хазарської армії і флоту повністю перекреслило запланований хід подій, і Мар Весс вирішив за краще перейти на бік повсталих. Неочікувано здобутим флотом вони негайно рушили до Константинополя, який виявився геть незахищеним, — не маючи звісток про події в Криму, Юстиніан з військом саме рушив на південний берег Мармурового моря, і Вардан Філіпік без бою увійшов у столицю.
Однією з перших жертв Філіпіка став 6-літній август Тиберій, зарубаний на паперті Влахернської церкви, в якій його намагалась сховати імператриця-бабуся Анастасія. Згодом у Даматрісі в Опсікії був схоплений і 11 грудня 711 року архонтом Херсонеса Іллєю страчений Юстиніан II Рінотмет. Голову останнього імператора династії Іракліїв, яка правила Візантією протягом п'яти поколінь, відправили до Равенни, де, насаджену на спис, носили вулицями міста.
Сам Вардан Філіпік протримався при владі лише два роки і був осліплений під час бунту невдоволених його правлінням військ. Після нього на престолі змінилось ще два узурпатора, доки у 717 році не утвердився Лев III, що став засновником Сирійської (Ісаврійської) династії візантійських імператорів.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Арабський халіфат Омейядів, 661
• Перше Болгарське царство, 681
• Ірина Афінська — імператриця Візантії, 797