Після провалу спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 року Радянським Союзом прокотилася хвиля стихійного засудження КПРС та масового виходу з її лав. Прагнучи відмежуватися від дій дискредитованого ЦК КПРС, 22 серпня політбюро ЦК КПУ засудило «авантюрну спробу антидержавного перевороту, вчинену групою, яка стала на шлях грубого порушення Конституції СРСР, нехтування законами Радянської держави, створення антиконституційних органів влади». 23 серпня голова Львівської обласної ради В'ячеслав Чорновіл видав розпорядження про припинення діяльності Комуністичної партії на території області, а її приміщення були опечатані.
Питання оцінки діяльності КПУ у період путчу неодноразово порушувалося в ході позачергового засідання Верховної Ради України 24 серпня 1991 року. Першим про необхідність створення комісії для з'ясування діяльності «посадових осіб» упродовж трьох буремних днів заявив депутат Василь Червоній. На численні повідомлення депутатів про солідарність зі змовниками багатьох високопосадовців України голова президії Верховної Ради України Леонід Кравчук підтримав необхідність створення спеціальної комісії, яка б вивчила поведінку посадових осіб і сформулювала пропозиції щодо необхідності покарання у разі виявлення фактів їхнього сприяння Державному комітету з надзвичайного стану (ДКНС). На тому ж засіданні депутати заборонили діяльність осередків політичних партій у державних органах, установах, на підприємствах, у прокуратурі, МВС та КДБ республіки. Однак для створення зазначеної комісії та дозволу опечатати необхідні приміщення і запобігти втраті доказових документів того ж дня голосів не вистачило. Водночас неодноразово лунали заклики про неприпустимість огульного обвинувачення та переслідування усіх без винятку членів КПУ.
26 серпня 1991 року президія Верховної Ради УРСР утворила Тимчасову комісію президії Верховної Ради України для перевірки діяльності посадових осіб, органів влади, управлінь, об'єднань і організацій у зв'язку з державним переворотом 19-21 серпня 1991 року. До її складу на чолі з колишнім прокурором з Харкова Юрієм Гайсинським увійшов 21 народний депутат, зокрема Раїса Богатирьова, Юрій Костенко, Іван Салій, Лариса Скорик, Віктор Шишкін. Аналогічні комісії мали утворити Верховна Рада Кримської АРСР та місцеві ради народних депутатів, які за сприяння службових осіб та правоохоронних органів повинні були опечатати службові приміщення партійних комітетів КПУ і взяти їх під охорону. Того ж дня президія Верховної Ради України тимчасово припинила діяльність КПУ до з'ясування усіх обставин, пов'язаних з її діяльністю під час державного перевороту.
Цього ж дня відбувся напівпідпільний пленум ЦК КПУ, який засудив «вчинену групою заколотників з числа осіб, що входили до складу керівництва країни і КПРС, спробу здійснити державний переворот» та заявив про невмотивованість і неконституційність постановки питання про припинення діяльності КПУ й доручив на випадок тимчасового припинення діяльності КПУ представляти її інтереси групі осіб.
Правовий статус комісії Гайсинського та межі її компетентності були визначені лише 29 серпня, коли президія схвалила «Положення» про неї: вона створювалася «для ознайомлення з діяльністю посадових осіб органів державної влади і управління», пов'язаною зі спробою державного перевороту й мала одержати пояснення відповідних громадян, у першу чергу високопосадовців, щодо їх поведінки 19-21 серпня 1991 року.
На своєму вечірньому засіданні 30 серпня президія Верховної Ради розглянула звіт комісії, який засвідчив сприяння окремих комуністів змовникам з ДКНС. Переконливим доказом солідарності керівних органів КПУ з путчистами стала шифротелеграма за підписом першого секретаря ЦК КПУ Станіслава Гуренка, другого секретаря Григорія Харченка і секретарів Валентина Острожинського та Анатолія Савченка, яку вони 19 серпня направили першим секретарям Кримського республіканського комітету, обкомів та Київського міськкому КПУ, що фактично дублювала шифрограму з Москви від 18 серпня про необхідність підтримки ДКНС членами партії. «У зв'язку з введенням у країні надзвичайного стану» секретаріат ЦК КПУ називав «найважливішим завданням партійних комітетів сприяння Державному комітету з надзвичайного стану в СРСР», орієнтував на забезпечення порядку і дисципліни, стабільності, присікання екстремістських дій, недопущення друку в ЗМІ матеріалів, що могли б дестабілізувати обстановку. «Уживані керівництвом країни зі стабілізації обстановки і виходу з кризи заходи відповідають настрою переважної більшості трудящих і співзвучні принциповій позиції Компартії України», — йшлося у шифротелеграмі. Попри те, що 20 серпня вона була відкликана, а 22 — знищена, її зміст став відомим завдяки рішучим діям В'ячеслава Чорновола у Львові.
Спираючись на висновки комісії про те, що керівництво КПУ «своїми діями підтримало державний переворот і тим самим сприяло його здійсненню на території України», 30 серпня 1991 року президія Верховної Ради України ухвалила указ про заборону діяльності Комуністичної партії України. Майно відповідних партійних комітетів мали взяти на свій баланс Верховна Рада Кримської АРСР та місцеві ради народних депутатів, тоді як майно Управління справами ЦК КПРС та ЦК КПУ переходило на баланс ВР України. Правовою підставою для заборони стала частина друга статті 7 Конституції Української РСР, що забороняла створення і діяльність партій, націлених на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом. 22 грудня 1991 року ВР України прийняла закон «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність».
14 травня 1993 року президія ВР України своєю постановою підтвердила чинність указів від 26 і 30 серпня 1991 року, одночасно зазначивши, що «громадяни України, які поділяють комуністичні ідеї, можуть утворювати партійні організації відповідно до діючого законодавства України». Це стало правовою підставою для створення нової Комуністичної партії України, яка її засновниками позиціонувалась не як правонаступниця КПУ у складі КПРС, а жодним чином з нею не пов'язаним об'єднанням громадян з ідентичною назвою, зареєстрованим Міністерством юстиції УРСР ще 22 липня 1991 року. Вже за місяць нова КПУ провела у Донецьку свій перший з'їзд і у подальшому брала активну участь в політичному житті країни. Вона домоглась розгляду конституційності указів «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України» і «Про заборону діяльності Компартії України» Конституційним судом України, який у своєму рішенні 27 грудня 2001 року констатував, що, приймаючи їх, президія ВР України перевищила межі своїх повноважень «щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року» та скасував обидва укази.
Діяльність нової КПУ була заборонена 23 липня 2015 року наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Правового висновку Комісії з питань дотримання Закону України «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки».
Коментарі
Дивіться також
• Розпуск Української комуністичної партії, 1924
• Курс на перебудову Михайла Горбачова, 1985
• Кінець однопартійної системи в СРСР, 1990
• Серпневий путч, 1991
• Друга заборона Комуністичної партії України, 2015