Розбивши вщент французький флот у битві при Слейсі, король Англії Едвард ІІІ Плантагенет отримав можливість безперешкодно висаджувати десант на північному узбережжі Франції і весь 1345 рік провів у підготовці до масштабної кампанії, основною метою котрої було взяття Парижа. 6 квітня 1346 року він віддав наказ про збір у Портсмуті 15-тисячного війська, яке 11 липня на 700 суднах рушило через Ла-Манш. Нечисленний французький флот не помітив англійців, і 15 липня вони почали висадку в гавані Сен-Вааст поблизу Шербура у Нормандії. Зійшовши на берег, Едвард ІІІ посвятив у лицарі свого 16-річного сина Едварда Вудстока (відомого у майбутньому як Чорного принца), плануючи залучити його до командування армією.
18 липня англійські війська зайняли Валон, 19 липня — Сен-Ком-дю-Мону, 20 липня — Карантан. Продовжуючи наступ фронтом у декілька кілометрів, 26 липня вони взяли штурмом і розграбували Кан, після чого рушили до столиці Нормандського герцогства Руана, в який, випереджаючи супротивника, 2 серпня увійшла армія французького короля Філіппа VI Валуа. Дізнавшись про це, Едвард ІІІ залишив у містечку Лізьє неподалік Руана загін під командуванням Годфруа д'Аркура, а сам з рештою війська рушив на схід. 14 серпня він захопив незахищений брід на Сені в Пуассі, подолавши який, отримав можливість наступу на Париж. Однак, затиснута річками Сена і Сома, мости і броди яких були взяті французами під посилену охорону, англійська армія опинилась в оточенні: Філіп VI переніс свою ставку в Ам'єн, звідки повів армію на пошуки англійців. Підсумком цього маршу став програний французьким розвідувальним загоном бій під Бланштаке, що дозволило англійцям переправитися через Сому і біля містечка Кресі, що на півдорозі між Руаном і Кале, підготуватись до вирішальної битви.
Жан Фруассар у «Хроніці» повідомляє: «Англійці, зведені в три дивізії, сиділи на землі, але, побачивши наближення ворогів, безстрашно встали і вишикувалися рядами... І знайте, що всі ці королі, графи, барони і лорди Франції не скористалися жодною з відомих побудов військ... Там було близько п'ятнадцяти сотень генуезьких арбалетників, але всі вони були втомленими, відмарширували раніше в той же день шість ліг (близько 28 кілометрів — Д.К.) пішки в повному озброєнні і з арбалетами на плечах. Вони сказали конетаблю, що сьогодні не в змозі вершити великі справи на полі бою. Граф Алансон (брат короля — Д.К.), почувши це, заявив: «Ось що отримуєш, наймаючи таких мерзотників, які підводять кожен раз, коли вони найбільше необхідні».
Незважаючи на втому армії тривалим переходом, після прибуття 26 серпня 1346 року під Кресі король Філіп VI віддав наказ «пропустити вперед наших генуезців і почати бій в ім'я Бога і монсеньйора Діонісія Святого!». Під командуванням Оттона Доріа вони повільно перетнули долину і, піднімаючись схилом до ворожих позицій, зробили кілька залпів з арбалетів, але основна маса стріл не долетіла до англійців. Ті відповіли, коли супротивник підійшов достатньо близько, і дощ англійських стріл змусив генуезців кинутись у розтіч. Жан Фруасар в своїй «Хроніці» повідомляє: «Король Франції, сильно розгніваний їх жалюгідним строєм і тим, що вони зазнали поразки, так повелів і сказав: «Негайно перебити цих мерзотників: вони обтяжують нас і лише загороджують нам шлях», після чого генуезькі арбалетники були знищені самими ж французами.
Наступною в атаку пішла французька кіннота, проте підйом пагорбом і штучні перешкоди порушили стрункість її рядів. Їй не вдалося здолати англійців навіть після 16 атак, що призвели до величезних втрат. Напади французів відбивав і загін Едварда Вудстока, котрому Едвард III відмовився направити підмогу, заявивши: «Хай хлопчик сам заслужить собі шпори».
Над полем битви «зайшло сонце і з'явилися зірки», а бій тривав. Французькі лицарі невтомно атакували англійські позиції й «залишали на полі убитих — і своїх і чужих», але попри чисельну перевагу не змогли здолати ворога. З настанням ночі французька армія почала хаотично відступати: через загибель командирів уже практично не було кому віддавати наказів.
Під Кресі англійці втратили убитими від 150 до 300 чоловік, французи і генуезці — від 10 до 30 тисяч убитими і пораненими, включаючи 11 принців і 1200 лицарів. Серед загиблих був і союзник Філіпа VI сліпий на момент битви король Богемії Ян Люксембурзький: за словами Фруассара, щоб не загубитися в штовханині бою, його прив'язали в сідлі коня, і «король поскакав в рядах французької кінноти на англійців ... всі вони були вбиті». На похоронах богемського короля у Люксембурзькому соборі були одягнуті в траурний одяг присутні Едвард ІІІ з сином. Переказують, що на пам'ять про Яна Люксембурзького принц Едвард взяв три страусові пера з його нашоломника і його лицарське гасло «Я служу», яке й донині є гаслом принців Вельських.
Великі втрати під Кресі завадили французам прийти на допомогу Кале, взятого Едвардом III наступного року після 11 місяців облоги й перетвореного на англійський форпост в Північній Франції. Їх не менш катастрофічна поразка через десять років під Пуатьє в Аквітанії, коли у полон був захоплений король Жан II Добрий, змусила французів змиритись з втратою майже третини території і в 1360 році в Бретіньї укласти вкрай невигідний мирний договір, що завершив перший етап Столітньої війни.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Перший Валуа на престолі Франції, 1328
• Початок Столітньої війни, 1337
• Битва при Слейсі, 1340
• Битва під Оберошем, 1345
• Англійська облога Кале, 1347
• Битва при Пуатьє, 1356
• Битва під Азенкуром, 1415
• Облога Руана, 1418