По смерті Германа Баденського герцогом Австрії був обраний маркграф Моравії Оттокар, син короля Богемії Вацлава з династії Пржемисловичів. У 1253 році він успадкував богемський престол, здолав угорського короля Белу IV у війні за Штирію, за кілька років приєднав до своїх володінь герцогства Каринтія і Крайна і в якості генерал-капітана Фріулі став фактичним правителем в Істрії та Аквілеї. Як король Богемії і один з найбільших магнатів Священної Римської імперії Оттокар ІІ був серед головних претендентів на престол Німеччини, але у 1273 році програв вибори графу Рудольфу Габсбургу, що володів великими маєтностями в Швейцарії, Ельзасі та Швабії.
Зміцнення своєї влади Рудольф І розпочав, спираючись на рішення скликаного у 1274 році в Нюренберзі парламенту. Після відмови Оттокара II прибути на засідання рейхстагу і повернути незаконно зайняті ним лени в Австрії і Каринтії, він був оголошений поза законом, і в 1276 році армія Рудольфа взяла в облогу його резиденцію замок Хофбург у Відні. У цей же час у богемських володіннях проти Оттокара виступив його давній супротивник дворянин Завіс Фалькенштейн з впливового роду Вітковичів. За таких обставин 21 жовтня Оттокар II був змушений принести оммаж Рудольфу Габсбургу і уклав з ним мир ціною відмови від усіх своїх володінь, крім Богемії та Моравії. Угода була скріплена заручинами п'ятирічних дітей королів — Венцеслава, сина Оттокара, і Юдит, дочки Рудольфа.
Однак вже за два роки Оттокар II здійснив спробу повернути втрачені володіння. Заручившись підтримкою герцога Нижньої Баварії Генріха I, маркграфів Бранденбурга і Мейсена, польського князя Глогува та Галицького князя Лева Даниловича, він взяв в облогу міста Дрозендорф і Лаа у Нижній Австрії. Дізнавшись, що у Відні проти нього збирається військо на чолі з Рудольфом Габсбургом, Оттокар II вирушив йому на зустріч, і вранці 26 серпня 1278 року дві армії зійшлись на Моравському полі біля містечка Дюрнкрут, що на північний схід від Відня. Кожна з них складалась в основному з кавалерії: 6 тисяч вершників (з них тисяча у важких обладунках) була на боці короля Богемії, 4 тисячі легкої кавалерії, 300 — важкої і 5 тисяч озброєних луками половецьких вершників, приведених угорським королем Ласло IV, — на боці короля Німеччини.
Рудольф розставив свої лицарів двома групами по три ряди: у кожному з них було близько 1500 вершників, важкоозброєна кавалерія і половці стали далеко від поля бою, щоб залишатись непоміченими для супротивника. Ще 60 лицарів на чолі з Ульріхом фон Капелленом влаштували засідку в лісі на правому фланзі Оттакара, у перших двох лініях якого було по 2000 лицарів у важких обладунках, решта — в останньому ряду. Нечисленна піхота обох армій охороняла обози. Обидві армії розпочали атаку практично одночасно і з великою силою вдарили одна одну. За рахунок чисельної переваги лицарів у важких обладунках, Оттокару вдалось швидко розбити кавалерію супротивника. Однак половецькі лучники, що несподівано обстріляли правий фланг Оттокара, і резерв важких кавалеристів з прихованого резерву зупинили просування супротивника. Тим не менш загальний успіх був на боці короля Богемії, особливо близького до перемоги, коли 60-річний Рудольф Габсбурга упав з убитого списом коня.
Перелом стався на третій годині битви: знесилена тривалим протистоянням і літньою спекою важка кавалерія Оттокара втратила маневреність, почала зазнавати великих втрат і вирішила спішилась, щоб здатись у полон згідно лицарського кодексу. У цей час вона була атакована із засідки німецькими лицарями й, бачачи безнадійність ситуації, решта богемської армії кинулась з поля бою. Багато з лицарів загинуло, перепливаючи Мораву, більшість же, і серед них король Оттокар II, загинула, переслідувана кавалерією Габсбурга.
Зі смертю Оттокара II, похованого у віденській Церкві міноритів (у 1297 році його останки перепоховали в церкві святого Віта в Празі) на престол Богемії зійшов його малолітній син Венцеслав II, який спочатку правив під опікою маркграфа Бранденбурга Оттона Довгого, а через п'ять років — Завіса Фалькенштейна, що одружився з вдовою Оттокара королевою Кунегундою Галицькою (дочкою князя Ростислава Михайловича).
Перемога під Дюрнкрутом стала початком формування габсбурзьких володінь за межами Швабії. У 1282 році зі згоди імперського парламенту Рудольф I передав Австрію і Штирію своїм синам. У 1335 році до спадкових володінь Габсбургів увійшло герцогство Каринтія, у 1363-у — графство Тіроль, ще через рік — графство Крайна. Після втрати у 1415 році Габсбургами володінь у Швейцарії всі ці землі стали ядром їх могутності і перетворення у найвпливовішу династію світу.
Коментарі
Дивіться також
• Династія Габсбургів, 1273
• Перша дефенестрація, 1419
• Габсбурзька Іспанія, 1516
• Тридцятирічна війна, 1618
• Франц Габсбург — перший імператор Австрії, 1804