Ще в ході Курської битви німецьке командування розпочало будівництво розгалуженої мережі фортифікаційних споруд як частини захистного рубежу вздовж усього Східного фронту, який мав стримати наступ Червоної армії і забезпечити перехід до виснажливої окопної війни. Більша частина лінії Пантера-Вотан проходила вздовж Дніпра, від Смоленська до Чорного моря, відхиляючись від берега Дніпра лише там, де яка-небудь значна притока створювала власні оборонні можливості, і на півдні, в районі Перекопського перешийку.
Після перемоги в Курській битві звільнення Лівобережної України та форсування Дніпра стало для Червоної Армії важливим стратегічним завданням, яке було доручене військам п'яти фронтів, дії яких координували маршали Георгій Жуков та Олександр Василевський. У складі військ цих фронтів було 2,6 млн солдатів і офіцерів, 51 200 гармат та мінометів, 2 400 танків і самохідних артилерійських установок, 2 850 бойових літаків, яким протистояло 1 250 тисяч німецьких солдатів, підтримуваних 12 600 гарматами, 2 100 танками і 2 000 літаків.
Звільнивши Харків 23 серпня, Червона армія продовжила наступ трьома напрямками з метою розсічення німецької оборони та недопущення закріплення супротивника по рубежах річок Десна і Дніпро. 26 серпня 1943 року силами Центрального фронту розпочалась Чернігівсько-Прип'ятська операція, в результаті якої 3 вересня радянські війська вийшли південніше Новгород-Сіверського до Десни, потім з ходу перейшли ріку Сейм, 6 вересня звільнили Конотоп, 15 вересня — Ніжин, 21 вересня — Чернігів, наступного дня форсувавши Дніпро. Втративши в ході операції більше 140 тисяч чоловік (33,5 тисячі — загиблими), 30 вересня війська Центрального фронту захопили 7 плацдармів на Гомельському напрямку.
Одночасно війська Південно-Західного та Воронезького фронтів 22 вересня повністю звільнили Донбас і, просунувшись на 300 кілометрів, вийшли на лінію Дніпропетровськ — Мелітополь. Після ліквідації німецького плацдарму біля Кременчука почалось форсування Дніпра, однак подальший стрімкий розвиток наступу військам Воронезького фронту виконати не вдалося — лише при спробі переправитися через Дніпро в районі Букрина загинуло понад 250 тисяч радянських солдатів.
Бої на захоплених плацдармах без успіху точилися до 22 жовтня, коли 1-й Український фронт (колишній Воронезький) надійно закріпився біля Букрина, Лютежа і в гирлі ріки Прип'ять. Однак до 29 жовтня жодна з армій фронту не мала понтонних мостів на Дніпрі, що не дозволяло розвинути наступ у напрямку Києва, битва за який завершилась лише 6 листопада 1943 року наступом на Букринському і Лютізькому плацдармах, де Дніпро був найвужчим.
За офіційною статистикою під час Битви за Дніпро, яка завершилась 23 грудня, з німецького боку загинуло 283 тисячі військовослужбовців (близько 800 тисяч поранених) і 417 тисяч червоноармійців (більше 1,2 мільйона поранених). Однак за підрахунками ряду істориків кількість загиблих з радянського боку сягає не менше 800 тисяч чоловік, враховуючи мирне населення, яке було мобілізоване через польові військкомати із щойно звільнених територій і практично неозброєне та необмундироване (т. зв. «чорна піхота») брало участь в одній із найкривавіших воєнних операцій Другої світової війни.
За успішно проведену операцію було нагороджено безпрецедентну кількість бійців Червоної Армії — лише за форсування Дніпра 2438 з них стали Героями Радянського Союзу, більше, ніж за весь попередній період Німецько-радянської війни.
Коментарі
Дивіться також
• Підрив центра Києва, 1941
• Битва за Москву, 1942
• Друга харківська битва, 1942
• Закінчення Сталінградської битви, 1943
• Курська битва, 1943
• Битва за Київ, 1943