Загальне невдоволення політикою королівського уряду і, особливо, напружена ситуація в країні після неврожаю 1788 року змусили Людовика XVI вперше за останні 175 років скликати 5 травня 1789 року Генеральні штати — станово-представницький орган Франції. Маючи в ньому таку ж кількість депутатів, як і духовенство та дворянство, представники третього стану (всіх групи населення, які платили податки) не отримали права приймати рішення з державних питань, що дало їм привід 17 липня оголосити себе Національними зборами, а після повстання парижан 14 липня, — Установчими зборами, які стали вищим представницьким і законодавчим органом революційної Франції.
Роботу над документом, покликаним ліквідувати становий устрій країни і стати основої конституції Франції, почав генерал Марі Жозеф Лафаєт, учасник Американської революції, обраний депутатом Генеральних штатів у травні. Він взяв за основу напрацювання Томаса Джеферсона, голови комітету з підготовки Декларації незалежності США, який базис демократичного устрою вбачав в універсальному і природному праві людини бути вільною і рівною серед інших перед законом. Остання стаття «Декларації прав людини і громадянина», над якою працював комітет на чолі з міністром юстиції Жеромом Сісе, була прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789 року.
«Декларація» проголошувала, що всі чоловіки народжуються і залишаються вільними та рівними в правах завжди і всюди, а роль уряду полягає у визнанні та забезпечення цих прав, серед яких основними є право на свободу, власність, безпеку і опір гнобленню. Крім того, були усунуті будь-які привілеї дворянства і духовенства, божественність права королів, а в основі державного устрою країни покладався принцип народного суверенітету, згідно з яким вся повнота влади в країні належить громадянам, які беруть участь в її управлінні безпосередньо або через представницькі органи.
Незважаючи на свою прогресивність, «Декларація» не надала всім громадянам Франції рівних прав — їх було позбавлено чоловіків до 25 років і непрацюючих, а також жінок. Крім того, не був скасований інститут рабства, яке було остаточно заборонене лише в 1815 році, а повного політичного рівноправ'я французькі жінки домоглись лише в 1944 році.
У 1793 році комісією Антуана Сен-Жюста була написана нова версія «Декларації прав людини і громадянина», в якій рівність всіх людей вперше оголошувалась їх природним правом, скасовувалось рабство, була проголошена свобода віросповідань, зібрань і друку та зобов'язання держави забезпечити не тільки рівні права, але й рівні можливості всіх громадян, незалежно від їх природних здібностей, освіти і соціального статусу. Проте ця версія «Декларації» так і не була прийнята, а частина її положень увійшла до якобинської Конституції I року, прийняту Національним конвентом 24 червня 1793 року.
Попри свою недосконалість, «Декларація прав людини і громадянина» стала основою французького конституційного устрою на багато десятирічь і її принципи підтверджені конституцією П'ятої Французької республіки 1958 року, хоча деякі з них (як, наприклад, соціальна нерівність при оподаткуванні і дискримінація за етнічною ознакою) були скасовані як неконституційні.
Коментарі
Дивіться також
• Велика хартія вольностей, 1215
• Нантський едикт, 1598
• Заборона смертної кари, 1786
• Проголошення Національних зборів Франції, 1789
• Французька революція, 1789
• Білль про права, 1791
• Переворот 18 брюмера, 1799
• Кодекс Наполеона, 1804
• Жіноче виборче право, 1907
• Загальна декларація прав людини, 1948