Як вважається, місто, котре сьогодні називається Петра, було заснована ідумеями, що у XVIII столітті до н. е. проживали на південь від Мертвого моря і в кінці III століття до н. е. були завойовані Набатейським царством. Володіючи мистецтвом водовідведення і будівництва гребель, набатейці створили у пустельній місцевості штучну оазу, котра завдяки вигідному географічному положенню на перетині караванних шляхів між птолемеївським Єгиптом і Державою Селевкідів сприяла швидкому збагаченню і зростанню Петри, яка з часом стала столицею набатеїв.
У 105 році н. е. за правління Траяна Набатея була завойована Римською імперією, перетворившись на частину провінції Кам'яниста Аравія. Приблизно в цей же час до Петри була збудована дорога, що сприяло її подальшому процвітанню, яке перервалось через століття під час розширення перської імперії Сасанідів, війська котрої почали здійснювати походи на Близький Схід. З часом центром сухопутної торгівлі арабів стала Пальміра і Петра остаточно занепала після землетрусу 363 року, який зруйнував життєво важливу систему управління водними ресурсами. Останні жителі залишили місто в 663 році після арабського завоювання регіону.
Руїни Петри завжди цікавили істориків і для єропейців нового часу їх у 1812 році відкрив швейцарський мандрівник і сходознавець Йоганн Людвіг Буркхардт. Він народився у 1784 році в родині купця і після навчання в університетах Лейпцига і Геттінгена преїхав до Англії, де знайшов роботу в «Асоціації сприяння відкриттю внутрішніх частин Африки», приватній організації, що планувала експедицію для пошуку витоків ріки Нігер і сухопутного шляху із Каїра до легендарного малійського міста Тімбукту.
Перші розкопки Петри почались у 1929 році під керівництвом британського археолога Джорджа Хорсфілда і продовжились у 1980-х роках (коли уряд Йорданії насильно виселив місцеві племена бедуїнів і збудував греблі для відведення води) під керівництвом ЮНЕСКО, яка у 1985 році внесла Петру до переліку Всесвітньої спадщини, а в 2005-у — до Нематеріальної культурної спадщини. Найвеличнішими пам'ятками Петри є палац ель-Хазне висотою 42 метри, вирубаний в цілісній скелі, та храм набатеїв Каср аль-Бінт, крім яких збереглося понад 800 будівель — житлових будинків, храмів, гробниць, царських усипальниць, мавзолеїв, святкових зал, візантійська церква і римський амфітеатр для 4 тисяч глядачів, — жодна з яких не датується пізніше, ніш VI століття нашої ери.
У липні 2007 року місто Петра увійшло до списку «Нові сім чудес світу», поряд з Великою китайською стіною, римським Колізеєм, перуанським містом Мачу-Пікчу, індійський палацом Тадж-Махал, бразильської статуєю Христа-Спасителя і мексиканським священним містом Чичен-Іца.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Розетський камінь, 1799
• «Втрачене місто» Мачу-Пікчу, 1911
• Відкриття гробниці Тутанхамона, 1922
• Відкриття печери Ласко, 1940