У грудні 1939 року за ініціативою президента Франкліна Рузвельта під егідою державного департаменту США було створено комітет для розробки проекту створення нової мінародної організації, яка б змінила Лігу націй, котра виявилася неефективною у розв'язуванні міждержавних конфліктів. Його напрацювання лягли в основу Атлантичної хартії, підписаної у серпні 1941 року Франкліном Рузвельтом і британським прем'єром Вінстоном Черчіллем, яка закладала основні принципи міжнародного співробітництва і дотримання безпеки. Цього ж року вперше з'явився термін "об'єднані нації", як противага "осі Рим — Берлін — Токіо". Він був вперше задокументований 1 січня 1942 року під час підписання у Вашингтоні 26 державами-союзницями по антигітлерівській коаліції Декларації Об'єднаних Націй, котра розширювала положення Атлантичної хартії і формулювала принципи спільних зусиль для боротьби проти Німеччини, Японії та Італії і їх сателітів.
На конференції у Сан-Франциско 25 квітня 1945 року за участю 49 держав представник СРСР обґрунтував міжнародно-правові повноваження радянських республік брати участь у міжнародних конференціях, укладати угоди та мати дипломатичні відносини і ця пропозиція була одностайно підтримана Виконавчим комітетом конференції та головами делегацій. 30 квітня Україну було офіційно запрошено на конференцію у Сан-Франциско, куди вона прибула 6 травня 1945 року на чолі із заступником голови Раднаркому УРСР і народним комісаром закордонних справ УРСР Дмитром Мануїльським. 26 червня 282-а делегатами всіх країн було одноголосно прийнято Статут ООН, який був ратифікований Президією Верховної ради Української РСР 22 серпня 1945 року. Через два дні відповідна ратифікаційна грамота була надіслана до США.
Статут ООН набув чинності 24 жовтня 1945 року після його ратифікації п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших держав-засновниць, а перше засідання Генеральної Асамблеї ООН почалось у Лондоні 10 січня 1946 року. Наступного року делегація Української РСР взяла участь у підписанні мирних договорів з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною і Фінляндією, на яких було підтверджено входження західних українських земель до складу УРСР та її повоєнні кордони.
Для того, щоб унеможливити фактичне створення збройних сил УРСР, чотири військові округи, які знаходились на її території, були виведені із безпосереднього підпорядкування наркомату оборони УРСР і генерал Герасименко фактично керував лише Київським вйськовим округом, який він очолював за сумісництвом, а в наркоматі оборони працювало лише 11 чоловік. Він був знятий з посад 13 листопада 1945 року і переведений до Риги заступником командувача округу. Посада наркома оборони УРСР залишалася вакантною до 1978 року, коли положення про Міністерство оборони УРСР було вилучено з нової конституції республіки.
Коментарі
Дивіться також
• Кримська конференція, 1945
• Статут Організації Об'єднаних Націй, 1945
• Вступ США в ООН, 1945
• Трюгве Лі — перший Генеральний секретар ООН, 1946
• Початок Холодної війни, 1947
• Проголошення незалежності України, 1991
• Будапештський меморандум, 1994
• Вступ України до Ради Європи, 1995