У 1747 році Ахмед-шах з пуштунського племені абдалі (дурані) зумів витіснити іранців з околиць Кабула, Кандагара і Герата, відвоював у монголів Хорасан, Сінд, Пенджаб, Кашмір, узбецькі землі від Гіндукушу до Аму-Дар'ї, на території яких заснував самостійну державу. Через півстоліття вона внаслідок міжусобиць розпалась на Гератське, Кабульське, Кандагарське і Пешаварське князівства, які до середини 1830-х років вели між собою виснажливі війни.
В міру просування Російської імперії на Кавказ і в Середню Азію, контроль над Афганістаном став критично важливий для Британської Ост-Індської компанії, і в 1838 році, після того як емір Дост Мухаммед розпочав переговори з Росією про надання підтримки у війні проти останнього з непідкорених ним Гератського князівства, Великобриитанія розпочала свою першу Афганську війну, яка закінчилась для неї ганебною поразкою в січні 1842 року.
Проголосивши себе еміром, Аманулла заарештував опонента за звинуваченням у вбивстві батька, оголосив відмову від дотримання Гандамакської угоди і курс на побудову в Афганістані демократичного суспільства. 3 травня 1919 року силами 50000-тисячної армії і за підтримки близько 30 тисяч військ з числа прикордонних з Індією племен, він розпочав війну з Великобританією. Завдяки чисельній перевазі і кращій військовій злагодженності британські війська відбили перші атаки, перейшли у наступ на афганській території, проте в кінці травня зазнали кількох поразок під час боїв у горах.
Досягнувши лише кількох тактичних перемог і не в змозі перейти до рішучого наступу, британці погодились на пропозицію про тимчасове перемир'я і 3 червня у Равалпінді (нині — Пакистан) розпочались переговори між афганською місією, очолюваною міністром внутрішніх справ Алі-Ахмад Ханом, і британською на чолі з міністром закордонних справ Індії сером Гамільтоном Грантом. Вони завершились підписанням 8 серпня 1919 року угоди, за якою Сполучене Королівство припиняло фінансову підтримку Афганістану, в якості кордону визнавало т. зв. «Лінію Дюрана», створену в 1896 році для демаркації економічних інтересів Афганістану і Британської Індії, і висловлювало готовність через шість місяців укласти з Афганістаном договір про добросусідство, якщо той підтвердить «щирість прагнення відновити дружбу з британським урядом».
Англо-афганські переговори, які розпочались у квітні 1920 року, проходили в чотири етапи, на кожному з яких сторони висували нові взаємні претензії і вимоги, були на грані зриву після укладення Афганістаном договору про дружбу з більшовицькою РРСФР в травні 1921 року, і завершились практично безрезультатно — підписана 22 листопада 1921 року угода лише підтверджувала всі положення Равалпіндського договору і передбачала встановлення торговельних відносин, налагодження поштового зв'язку та обмін інформацією про військові операції прикордонних племен. Вона могла бути оскаржена протягом трьох років кожною зі сторін і через відсутність альтернативи діяла до набуття Індією незалежності в 1947 році.
Коментарі
Дивіться також
• Кабульський відступ британської армії, 1842
• Війна за незалежність Туреччини, 1919
• Нова держава — Республіка Індія, 1950
• Ісламська Республіка Пакистан, 1956
• Квітнева революція в Афганістані, 1978
• Радянська окупація Афганістану, 1979