У 1414 році англійський парламент підтримав домагання 27-літнього Генріха V Ланкастера на французький трон за умови, що перед початком бойових дій король спробує владнати питання дипломатичним шляхом. Після провалу трьох раундів переговорів
Першим ступивши на берег (там, де зараз стоїть портове місто Гавр), Генріх упав на коліна і помолився Богу, щоб той дав йому «справедливість», після чого розпочалась висадка військ. Свій табір Генріх розташував приблизно за кілометр на північний захід від Арфлеру: «Коли були зведені всі павільйони та намети, він перетворився на справжнісіньке велике і могутнє місто», — повідомляє сучасник і особистий капелан короля Томас Елхем. Другий табір під керівництвом брата короля Томаса Ланкастера, 1-го герцога Кларенса, був розбитий на пагорбі на сході від міста, з боку Руана. «На світанку в ясних променях сонця» 18 серпня 1415 року англійське військо викликало у городян Арфлеру «справжнє почуття страху і жаху». Англійський флот блокував гавань міста з моря і до 19 серпня воно було взяте у щільне кільце.
Оборонні можливості Арфлера були значними. Його оточувала потужна стіна, довжиною три з половиною кілометри, у формі багатокутника з 26 вежами. До трьох її воріт можна було підійти тільки скориставшись підйомними мостами, які спускалися з барбаканів по інший бік широкого, заповненого водою, рову. Кожен з барбаканів з усіх боків був оточений круглою навісною вежею, що складалася з трьох пов'язаних між собою ланцюгами частин, мали амбразури для гармат і арбалетів. Крім того, між стіною і ровом був зведений земляний вал. З північного боку місто захищала заповнена водою долина річки Лезард, яка огинала Арфлер з півдня, на сході — важкопрохідні болота. З боку моря гавань була захищена двома високими вежами із загородженнями у вигляді велетенських стовпів з ланцюгами, які здіймалися з дна моря. В особі Жана д'Естутвілля місто мало професійного командира на чолі загону зі 100 чоловік, гарнізоном міста командував Рауль де Гокур (в майбутньому бальї Орлеана під час його облоги в 1428-29 роках і учасник битви при Пате), досвідчений військовий, якому вдалося проникнути в Арфлер з трьома сотнями повністю екіпірованих солдатів безпосередньо перед тим, як англійці відрізали його від зовнішнього світу.
Генріх був сповнений рішучості взяти Арфлер, «ключ до моря всієї Нормандії», ідеальне місце, звідки можна було готуватися до її завоювання і загрожувати Парижу. Прибуття загону Гокура зміцнило бойовий дух захисників Арфлер, і коли Генріх запропонував їм здати «його» місто, Естутвілль відповів: «Ти нічого нам не залишив, за чим ми могли б наглядати, так що і віддавати нам нічого».
Спочатку англійці спробували зробити підкоп під захисним ровом, щоб закласти порохову міну і підірвати міські стіни, але французи розгадали їх намір і почали копати тунель назустріч, після чого під землею атакували рудокопів. Тоді Генріх вирішив скористатись облоговою артилерією — 12 важких гармат підкотили на велетенських платформах і під прикриттям дерев'яних щитів почали обстріл Арфлера. Він тривав і вдень і вночі, гармати були небаченого французами розміру і вселяли в них жах коли величезні ядра, розміром з млинові жорна, залишали в міських стінах широкі проломи. Як інформує автор «Життя і діянь Генріха П'ятого, англійського короля» Томас Елхем, «дійсно прекрасні будівлі, розташовані майже в центрі міста були або повністю зруйновані або загрожували ось-ось розвалитися». Спостереження за обстрілом король здійснював особисто і, незважаючи на те, що французи встигали закладати проломи зібраними дошками і землею, був налаштований оптимістично й 3 вересня замовив у Бордо 600 діжок вина, повідомивши, що за тиждень він зломить оборону Арфлера, після чого має намір дійти до Парижа, звідки попрямує в Гієнь.
Але місто вистояло 8 днів, а англійський табір вразила дизентерія: люди помирали від кривавих проносів, викликаних нестиглими фруктами, кислим молодим вино і місцевими молюсками. За даними бургундського хроніста Ангеррана де Монстреле, під Арфлером загинуло щонайменше 2 тисячі англійців, ще стільки ж були настільки хворі, що їх довелося відправити кораблями додому. Серед загиблих виявилися графи Арундел і Саффолк, вірний слуга і близький друг короля єпископ Річард Куртене з Норіджа, який помер у нього на руках; серед хворих, відправлених назад в Англію, були брат короля герцог Кларенс і граф Марч. У таборі англійців також виявилось чимало дезертирів.
Однак ніщо не змогло похитнути намір Генріха взяти Арфлер. Англійська артилерія продовжувала його обстріл і до 16 вересня південно-західна вежа, яка була ключовою для оборони міста, разом з барбаканом лежала в руїнах. Рів по обидва її боки був закиданий землею. Спроба гарнізону вирватися з облоги, зазнала цілковитого краху. На цей момент в Арфлері почався голод та дизентерія, і 18 вересня, абсолютно виснажені захисники міста відправили до короля послів для проведення переговорів і погодились здатись. У неділю 22 вересня 1415 року після декількох годин стояння на колінах командири гарнізону і 66 заручників, яким згідно волі Генріха на шиї були накинуті петлі, пройшли між рядами озброєних англійців до великого шовкового шатра, де на троні їх чекав король Англії.
Дорікнувши захисникам міста тим, що вони «проти волі Бога і справедливості не здавали місто Арфлер, добру частину його спадщини», Генріх наказав підняти над міськими воротами королівський штандарт, прикрашений леопардами і лілеями, і спорудити над ними хрест св. Георгія. На наступний день він босоніж пройшовся до напівзруйнованої парафіяльної церкви, де підніс подяку Богу за те, що він подарував йому перемогу. За рішенням Генріха Гокур разом з 60 лицарями і 200 благородними громадянами гарнізону були звільнені під чесне слово, щоб в Мартинів день (11 листопада) з'явитися, як личить «чесним полоненим», в Кале, де їм до виплати викупу належало залишатися в ув'язненні. Найбагатші громадяни в очікуванні викупу були негайно відправлені до Англії. Близько 2000 осіб з «найбідніших верств населення … в горі, зі сльозами і голосінням, зважаючи на втрату звичного, хоча і незаконного місця проживання» були вигнані з міста. Як пояснив їм Генріх, жоден з них, ні багатий, ні бідний, не мав права на свій будинок, оскільки всі будинки «по праву» належали йому. Документи, що підтверджували титули колишніх громадян Арфлеру, були прилюдно спалені на ринковій площі. Лише кільком з них було дозволено залишитися за умови, що вони принесуть клятву вірності англійському королю. Все добро і гроші, знайдені в місті, були розділені між англійськими воїнами.
Однак Генріх не розграбував місто після його захоплення, що допускали військові доктрини того часу, а навіть роздав кожному мешканцю компенсацію у розмірі 5 су. 5 жовтня він наказав, щоб в Лондоні та інших великих містах було оголошено про те, що в місті Гафлер є будинки для торговців і ремісників, які в разі прибуття та облаштування на новому місці отримають грошові субсидії, і за кілька років сюди прибуло понад 10 тисяч англійських колоністів.
Попри успіх, все ж облога Арфлера виявилась для Генріха невдалим початком військової кампанії: втративши близько третини війська, він був змушений відмовитись від походу на Париж, й вирушив до Кале, на шляху до якого 24 жовтня йому був нав'язаний бій чисельно переважаючими «ненависними полчищами французів». Ситуація для Генріха V видавалась абсолютно програшною, він запропонував повернути Арфлер і відшкодувати завдані збитки, проте отримав відмову і наступного дня під Азенкуром здобув одну з найяскравіших своїх перемог. 28 жовтня 1415 року англійці відпливли на батьківщину, і військова кампанія у Нормандії була поновлена лише за два роки, коли був Генріх V взяв Кан і розпочав облогу Руана.
Коментарі
Дивіться також
• Битва при Азенкурі, 1415
• Битва в гирлі Сени, 1416
• Облога Кана, 1417
• Облога Руана, 1418
• Англо-французький договір в Труа, 1420