Аляска була відкрита російською експедицією в 1732 році, проте її освоєння велось дуже повільними темпами і не змінилось й після продажу США. У 1882 році Ед Шіффелін, людина, що зробила величезні статки на видобутуку срібла в Аризоні, спорядив на Аляску експедицію, яка наступного року знайшла невеликі поклади золота у верхів'ях ріки Юкон. Незважаючи на те, що із-за надзвичайного холоду Шіффелін вважав промисловий видобуток золота безперспективним і відмовився від подальших розвідок, на Аляску потягнулись перші групи старателів і у 1886 році поблизу Юкона ними були виявлені достатньо великі родовища золота, щоб почати освоєння території і заснувати на місці існуючої факторії перше стаціонарне поселення селище Форт Майл (Сорокова Миля).
У серпні 1896 році Джордж Кармак, американський дезертир, що заробляв сплавлянням лісу до Форт Майлу, під час риболовлі на ріці Клондайк випадково познайомився із старателем Робертом Хендерсоном, який намивав золото на річці Золоте Дно і запросив Кармака приєднатись до нього. Не зразу погодившись на пропозицію, Кармак разом із дружиною, її братом, місцевим індіанцем-провідником Джимом Скукумом і їх племінником Чарлі Доусоном вирушили навпростець до ділянки Хендерсона, і 16 серпня 1896 року під час привалу біля струмка Бонанза-Крік побачили на його дні величезні зливки золота.
Проте більшість з них так і не добрались до заповітної цілі і лише кількасот зуміло розбагатіти — вже влітку 1898 року ріки Бонанза, Ельдорадо, Ганкер і Домініон були розмічені на майже 10 тисяч ділянок, на великій кількості з яких золото взагалі не було знайдене, а із-за суворого клімату і вічної мерзлоти, що починалась з глибини 2 метри, шахтове добування золота було вкрай обмежене і дороге. Багаті старателі часто скуповували ділянки у невдах або погано підготовлених колег, заробляючи їх перепродажем (найдорожчі ділянки, довжиною до 100 метрів, могли коштувати кількасот мільйонів доларів у цінах 2010 року).
Золота лихоманка пішла на спад у 1898 році, коли золото було знайдене в інших районах Аляски і старателі-одинаки почали масово залишати райони поблизу Клондайка. Їм на зміну прийшло промислове золотодобування, яке стало можливим з побудовою залізниці до міста Доусон через перевал Вайт, — до 1903 року видобуток продовжував зростати, після чого також пішов на спад; всього до 2005 року в районі Клондайку було видобуто 570 тонн золота.
За три роки Джордж Кармак і Джим Скукумом на свої ділянках добули золота на понад мільйон доларів (мільярд у цінах 2010 року). Кармак покинув свою дружину-індіанку Кейт, якій складно було призвичаїтися до нового способу життя, знову одружився і жив у своє задоволення. Скукум до своєї смерті в 1916-у займався старательством і заповів значну частину своїх коштів Фонду медичної допомоги індіанцям Юкону, який заснував у 1905-у і який діє й понині. Роберт Гендерсон, старатель, який надихнув Кармака і Скукума на пошуки золота, так і не зміг розбагатіти й останні роки життя утримувався канадським урядом, який призначив йому пожиттєву пенсію за внесок у відкриття золота поблизу Клондайка.
Всі вони троє, а також Чарлі Доусон, як першовідкривачі золота Клондайка в 1999 році бул внесені до канадського залу слави старателів.
Коментарі
Дивіться також
• Продаж Аляски, 1867
• День народження джинсів, 1873
• Початок української колонізації Канади, 1891
• «Золота лихоманка» Чарлі Чапліна, 1925