Оголосивши в 1415 році війну Французькому королівству, англійський король Генріх V Ланкастер з 10-тисячним військом висадився в Нормандії й у серпні захопив стратегічно важливе місто-порт Арфлер на північному березі устя Сени, а в жовтні вщент розгромив французьку армію під Азенкуром. Все літо наступного року за посередництва короля Німеччини, Угорщини і Чехії Сигізмунда І Люксембурга велися переговори про мир, але марно — Генріх рішуче відстоював положення договору в Бретіньї, який повертав Англії всю територію Аквітанії, а у Франції граф Бернар VII д'Арманьяк, щойно призначений на посаду конетабля і керівника військовими силами королівства, зумів перехитрити миролюбино налаштованих герцогів Анжуйського і Беррійського і взяти під свій контроль психічно хворого короля Карла VI Валуа, навідріз відмовляючись залишати англійцям Арфлер.
Діалог про мир зайшов в глухий кут. Відтепер вся увага як Англії так і Франції була зосереджена на Арфлері, який Генріх V мав намір перетворити на другий Кале. Туди було відправлено велику групу англійських колоністів, зокрема ремісників і торговців, а тамтешній невеличкий англійський гарнізон під командою сера Томаса Бофора, 1-го графа Дорсета, який в січні 1416 року складався з 900 латників і 1500 лучників, щоб забезпечити місто фуражем і припасами, здійснював нальоти на навколишні поселення, завдаючи значних руйнувань французьким околицям. У березні, побачивши полум'я розграбованих селянських господарств біля Вальмонта, англійців зненацька атакував граф д'Арманьяк. Незважаючи на те, що Дорсету вдалося уникнути переслідування, це коштувало йому чималих жертв, і у подальшому здійснювати рейди англійці більше не наважувалися.
Для блокування Арфлера з моря французи найняли флот у Наваррі і Генуї, яким командував віконт Нарбонн і, як зауважує бургундський хроніст та сучасник тих подій Жан Лефевр сеньйор де Сен-Ремі, «бастард де Бурбон і мессір Робін Брекемон, адмірал Франції», чисельністю близько 150 суден, серед них до 10 великих каракк, і від 600 до 1000 арбалетників.
Доки Генріх V був зайнятий переговорами з німецьким королем Сигізмундом, який особисто прибув до Англії, французький флот заблокував гавань Арфлера і гирло Сени. Генуезці напали на острови Портленд і Вайт, блокували міста Портсмут і Саутгемптон. Ніхто з англійських купців не наважувався вийти в море, оскільки плавання у Ла-Манші стало надто небезпечним. У французів були всі підстави вважати, що незабаром Арфлер буде змушений здатися: у місті відчувалась нестача продуктів харчування, затримувалась плата гарнізону, що деморалізувало містян і їх захисників.
6 квітня граф Дорсет відправив до Англії делегацію з повідомленням про скрутне положення міста.
За розпорядження Генріха V вже за тиждень були призначені королівські чиновники для збору продовольчих вантажів і реквізиції торгових та рибальських суден у портах південного узбережжя Англії, які разом із флотом під командуванням брата короля Джона Ланкастера, 1-го герцога Бедфорда, мали вирушити до Арфлера. Водночас почалось вербування солдатів, що мали зібратись у Саутгемптоні. За різними даними англійський військовий флот налічував від 70 до 300-400 суден, як вказує в своїй «Хроніці» Жан Лефевр; автор анонімної «Хроніки Сен-Дені» говорить про «значну армію і більше 3000 лучників та 250 кораблів».
Прочекавши кілька місяців сприятливого вітру, рано вранці 14 серпня королівський флот, до якого приєдналися судна П'яти портів, попрямував до берегів Франції і ввечері того ж дня кинув якір біля гирла Сени. Розвідка виявила флот супротивника на якорі в фарватері річки, між містом Онфлері і Арфлер. Зібравши на флагманському кораблі військову раду, Бедфорд виробив простий план, згідно якому вирішили йти на всіх вітрилах, нав'язавши французам ближній бій.
Поява ввечері 15 серпня 1416 року англійського флоту застала французів зненацька. Багато моряків, які знаходилося на березі, терміново повернулися на свої кораблі, щоб вийти в протоку. Для цього було обмаль часу, маневрувати доводилось в обмеженому річковому просторі в темряві, в умовах сильного припливу. Французькі кораблі рухались безладно, майже впритул борт до борту й за сигналом Бедфорда були атаковані англійцями.
Як пише автор «Хронік Сен-Дені», тільки-но побачивши англійський флот, наварці «вражені жахом і забуваючи свої обіцянки, потайки втекли з шістдесятьма кораблями, які вони привели». Стурбований граф Нарбонн зібрав офіцерів-генуезців і звернувся до них з промовою: «Мої дорогі друзі! Ніколи, ні в один історичний період не бачили генуезців, що біжать з поля битви! Подібне боягузтво може бути здійснено тільки деградуючим народом. Ви знаходитеся сьогодні в присутності ворогів короля, нашого сіра, якому ми завжди вважали за краще служити між усіма іншими християнськими королями. Щоб уникнути звинувачень в невдячності або зраді, нам треба перемогти або померти. Ніякої надії на порятунок втечею. Покажіть усю свою мужність, щоб отримати сьогодні перемогу, за допомогою Бога та його преславної матері, якою церква сьогодні відзначає Успіння і яку ми просимо шанобливо про успіх нашої місії».
Французькі кораблі рушили вперед щільним строєм. Авангардна група англійських кораблів була обстріляна з луків та арбалетів з найближчих кораблів супротивника і ядрами з гармат та катапульт — з тих суден, що подалі. Великих втрат їм завдали генуезькі карраки із встановленими спеціальними баштами на носовій і кормовій частинах, звідки на незахищені палуби англійських кораблів обрушувалися дротики, камені, стріли арбалетів і луків.
Англійці відповіли хмарою стріл і йшли на абордаж з такою енергією і відвагою, «немов брали приступом укріплене місто», судна мчали планшир до планширу. Французи потопили 20 кораблів супротивника малої водотоннажності разом з екіпажами, які складали близько 700 латників і 2000 лучників. Було важко поранено і самого Бедфорда.
Декілька англійських кораблів здійснили обхідний маневр і вдарили у фланг французькому флоту. Їм вдалося взяти на абордаж не менше чотирьох височенних генуезьких каррак і використати їх для атак на кораблі супротивника. Це стало переломним етапом битви. Французи з генуезцями кинулись у втечу, втративши ще 5 великих кораблів і безліч малих, й сховалися в сусідньому Онфлері. Їх втрати у семигодинному бою склали 1500 убитими і 400 полонених, з бастардом де Бурбоном включно. Точна кількість потоплених і захоплених супротивником кораблів невідома.
Здобувши перемогу, англійці сформували ескадру кораблів, щоб доправити до Саутгемптона пораненого герцога Бедфорда і військові трофеї, й лише після цього піднялися в верхів'я річки Лезард, де були з радістю зустріті жителями Арфлера. В Англії радість з приводу морської перемоги була не меншою. У соборі Кентербері за присутності Генріха V і Сигізмунда відслужили месу з урочистим співом «Те Деум», після чого було укладено договір, згідно якому обидва короля мусили прийти на допомогу один одному. Завдяки їх союзу у листопаді 1417 року на конклаві, який відбувся під час Констанцського собору, папою одноголосно було обрано Мартіна V, що поклало край Великій західній схизмі.
Убезпечивши Арфлер і море від ворога, англійці міцно закріпилися в Нормандії, звідки розпочали її методичне завоювання: у 1417 році упав Кан, у січні 1419-го — Руан. Разом з втратою Парижу, захопленого бургундцями, це зрештою змусило Карла VII в 1420 році укласти в Труа угоду з Генріхом V, визнавши англійського короля спадкоємцем французького престолу.
Коментарі
Дивіться також
• Англо-французький договір в Бретіньї, 1360
• Коронація Генріха V Ланкастера, 1413
• Облога Арфлера, 1415
• Битва при Азенкурі, 1415
• Облога Кана, 1417
• Облога Руана, 1418
• Англо-французький договір в Труа, 1420