Іліч Рамірес Санчес народився в 1949 році в родині заможного адвоката, переконаного комуніста-марксиста, котрий кожного з трьох своїх синів назвав екзотичними для Латинської Америки іменами засновника СРСР Володимир Ілліча Леніна. У 14 років Іліч став членом молодіжного крила Компартії Венесуели і через рік, після закінчення ліцею, разом з батьком поїхав на Кубу, де пройшов навчання методам партизанським боротьби і освоїв стрільбу, рукопашний бій й техніку мінування.
Після повернення у Венесуелу батьки Іліча розлучились і він разом з матір'ю переїхав до Лондона, де поступив до Лондонської школи економіки, яку не закінчив і в 1968 році за наполяганням батька вступив до Університету дружби народів у Москві. Там він познайомився із членом Народного фронту визволення Палестини (НФВП) Мохамедом Будіа, з яким переїхав у 1970 році до Лівану після того, як їх виключили з вузу за участь у несанкціонованій демонстрації арабських студентів університету.
У липні 1970 року Іліч Санчес пройшов підготовку в тренувальному таборі НФВП в Йорданії, де отримав прізвисько «Карлос» і прийняв іслам, після чого переїхав в Лондон і почав роботу на НФВП під керівництвом свого колишнього однокурсника Мохамеда Будіа, а після його вбивства в 1973 році агентами Моссад став куратором всіх терористичних дій палестинців у Європі. У помсту за смерть Будіа того ж року Карлос здійснив невдалу спробу замаху на віце-президента Британської сіоністської федерації Джозефа Шиффа.
Переїхавши до Парижу, Карлос підірвав три замінованих автомобілі біля штаб-квартир новинних агенств, у 1974-у допомогав «Червоній Армії Японії» вчинити напад на французьке посольство в Гаазі, а 13 січня 1975 року організував напад на літак ізраїльської компанії «Ель Аль» в аеропорту Орлі — він двічі особисто стріляв по літаку з гранатомета, але обидва рази промахнувся, як і під час третьої спроби 17 січня.
Через Брюссель Карлос вилетів до Бейруту, де був виявлений ліванською службою безпеки, яка діяла разом із французькою контррозвідкою — 27 червня 1975 року при спробі його допитати Карлос вбив двох агентів французьких спецслужб. У його помешканні був знайдений роман Фредеріка Форсайта «День Шакала», за що преса охрестила Іліча «Карлосом Шакалом».
Це була остання операція, в якій Карлос брав участь особисто — у 1976 році він перебрався в Ємен, де невдовзі був виключений зі складу НФВП за те, що під час операції у Відні не вбив міністрів Ірану, Саудівської Аравії і Венесуели (як стало відомо пізніше, через підставних осіб Саудівська Аравія передала Карлосу від 50 до 100 млн доларів за звільнення заручників).
Після невдалої спроби оселитись в Югославії, звідки він був висланий в Ірак, Іліч Санчес повернувся знову до Адена, де за підтримки східнонімецької спецслужби Штазі створив власну терористичну організацію, яка через свій офіс у Східному Берліні у 1981 та 1982 році здійснила терористичні акти у Мюнхені. При їх розслідуванні у Парижі була заарештована дружина Санчеса німецька терористка Магдалена Копп, після невдалих спроб звільнити котру, у 1982 та 1983 роках Карлос Шакал вчинив п'ять терактів у Франції та ФРН, в яких загинуло 11 чоловік і ще 140 було поранено.
У 2007 році проти Карлоса Шакала була порушена нова судова справа за звинуваченням у вбивстві і знищенні майна з використанням вибухових речовин під час терактів 1982-83 років і 15 грудня 2011 року він був засуджений до ще одного довічного ув'язнення. У жовтні 2014 року Іліч Рамірес Санчес був звинувачений у теракті в Парижі, вчиненому у вересні 1974 року.
Коментарі
Дивіться також
• Війна «Чорний вересень», 1970
• «Травневий наступ» Фракції Червоної Армії, 1972
• Напад на штаб-квартиру ОПЕК, 1975
• Арешт Унабомбера, 1996
• Ліквідація Усами бен Ладена, 2011
• Терористичні атаки Андерса Брейвіка, 2011