Розпочата наприкінці 1941 року робота з інституційної консолідації єврейської спільноти СРСР завершилася у квітні 1942 року створенням при Радянському інформбюро Єврейського антифашистського комітету (ЄАК) на чолі з відомим діячем єврейської культури Соломоном Міхоелсом. ЦК ВКП(б) дозволив також друк газети «Ейнікайт» («Єднання»), на сторінках якої мовою ідиш співплемінників закликали до боротьби з нацизмом.
На ЄАК покладалися завдання налагодження зв'язків із закордонними єврейськими громадами та формування у них прорадянських симпатій, викриття нацистських злочинів проти євреїв та пропаганда героїзму останніх у боротьбі з Німеччиною. У 1943 році Соломон Міхоелс та секретар комітету Ісаак Фефер відвідали США, Мексику, Канаду та Велику Британію, де отримували бурхливі прийоми та збирали кошти на допомогу Червоної армії, на що також розраховувало сталінське керівництво. Після закінчення Другої світової війни комітет продовжив інформаційно-культурне співробітництво з єврейськими організаціями США.
Реагуючи на зростання побутового антисемітизму в Радянському Союзі та підтримуючи національний рух євреїв, які зазнали нацистських переслідувань у 1939-45 роках, після війни ЄАК фактично перетворився на представницький орган радянських євреїв. Відводячи комітету лише іміджеві функції на зовнішній арені, його внутрішньополітична діяльність стала непокоїти сталінське керівництво.
13 січня 1948 року за наказом Йосифа Сталіна Соломона Міхоелса було вбито — згідно з офіційною версією, він був збитий вантажівкою і помер внаслідок отриманих травм.
Коли 14 травня 1948 року було проголошено державу Ізраїль радянські євреї гаряче вітали цю подію, однак обраний нею проамериканський курс зовнішньої політики змусив СРСР відмовитися від підтримки новоствореної держави й перейти до поборювання єврейського національного руху. Уже 20 листопада Політбюро ЦК ВКП(б) ліквідувало ЄАК як осередок шпигунства і «центр антирадянської пропаганди», а наприкінці року у справі ЄАК розпочалися арешти. Тиском, погрозами і тортурами з арештованих вибивали зізнання в «контрреволюції», «націоналістичній діяльності», шпигунстві на користь США.
По дотичних до ЄАК фабрикованих справах було репресовано 110 осіб. У Москві, Києві, Харкові, Одесі, Мінську припинили діяльність єврейські театри. 19 січня 1949 року «як організаційну форму, що не виправдала себе» було розпущено Секцію єврейських письменників Спілки радянських письменників України. Кабінет з дослідження єврейської радянської літератури, мови і фольклору АН УРСР, співробітники якого займалися збором матеріалів для «Чорної книги» — збірника свідчень про Голокост, було закрито у 1950 році, а його працівників репресовано. Кампанія цькування євреїв відбувалася під гаслом боротьби з «безрідними космополітами», а її відзвуки відчувалися у різних сферах життя.
Інтенсивність розслідування та допитів арештованих залежала від безпосередніх виконавців та внутрішньополітичної кон'юнктури, тож до суду справа ЄАК потрапила лише навесні 1952 року. Після тижневого розгляду на закритому засіданні представлених Міністерством державної безпеки обвинувачень 18 липня Військова колегія Верховного суду СРСР засудила до вищої міри покарання з конфіскацією майна 13 з 15 осіб: колишнього керівника Радянського інформбюро Соломона Лозовського, колишнього секретаря ЄАК поета Ісаака Фефера, прозаїка і драматурга Давида Бергельсона, колишнього наукового співробітника Інституту історії АН СССР Іосифа Юзефовича, колишнього головного лікаря Центральної клінічної лікарні ім. Боткіна Бориса Шимеліовича, поета Переца Маркіша, артиста, художнього керівника Державного єврейського театру Веніаміна Зускіна, поета Лейба Квітко, поета Давида Гофштейна, колишню редакторку міжнародного відділу Радянського інформбюро Емілію Теумін, старшого контрольного редактора Державного видавництва літератури іноземними мовами Іллю Ватенберга, журналіста і перекладача Леона Тальмі, перекладачку Чайку Ватенберг-Островську. Вчену-медика, дійсну членкиню АН СРСР Ліну Штерн, яка також проходила по справі, засудили до 3,5 років ув'язення з наступним засланням у віддалену місцевість на 5 років. Не витримав випробувань і потрапив у медчастину в'язниці колишній урядовець Соломон Брегман, який і помер там на початку 1953 року.
Серед іншого, засуджені були звинувачені в «націоналістичній діяльності», поширенні наклепницької інформації про становище євреїв у СРСР, пропаганді «національної обмеженості та відособленості євреїв», забезпеченні євреїв США секретною інформацію та шпигунство на користь США, спробах створення єврейської республіки в Криму. Обвинуваченим «згадали» всю їхню діяльність після 1917 року, зокрема, участь у єврейських політичних і творчих об'єднаннях, «ідеологічні помилки», контакти з американськими родичами — тож, на перший погляд, вирок справляв враження обгрунтованого.
7 серпня політбюро ЦК ВКП(б) відхилило прохання засуджених про помилування, після чого 12 серпня 1952 року вирок було виконано. Хоча серед розстріляних було лише четверо поетів, ця подія увійшла в історію як «ніч розстріляних поетів» і нині відзначається в Ізраїлі як «чорний день календаря».
Політика державного антисемітизму, що на початку 1950-х років стала показовою, готувала суспільство до публічної розправи над євреями під приводом покарання єврейських лікарів, які свідомо хибно лікували високопосадовців («справа лікарів»), проте після смерті Йосифа Сталіна 5 березня 1953 року кампанія цькування припинилася. Перегляд справи ЄАК у 1954-55 роках засвідчив її надуманий характер й побудову на фальсифікаціях та насильницьки вибитих у підозрюваних свідченнях.
22 листопада 1955 року Військова колегія Верховного Суду СРСР скасувала вирок щодо членів Єврейського антифашистського комітету через відсутність в їх діях складу злочину. Родичам розстріляних суди видали фальшиві довідки про смерть «при відбутті покарання». Рішення про реабілітацію було секретним і відкрито про неї було повідомлено лише в 1988 році.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН