Стосунки Риму і Єгипту, де з часу смерті Олександра Великого правила македонська династія Птолемеїв, ускладнились у 80 році до н. е., коли в результаті міжусобиці своїм чоловіком була убита цариця Єгипту Береніка III, а через кілька днів поліг і Птолемей XI Олександр II, ставши жертвою повстання в Олександрії. По смерті останнього прямого нащадка династії Птолемеїв, на єгиптеський престол був зведений Птолемей XII Авлет, незаконнонароджений син царя Птолемея IX Сотера II, якого Рим визнати відмовився, але до певного часу вважав за краще не втручатись у єгипетські справи, хоча питання анексії Єгипту активно обговорювалось у сенаті.
Зі смертю Птолемея XII Авлета у 51 році до н. е. на престол зійшли його 11-річний син Птолемей XIII Філопатор і його рідна сестра й дружина 18-літня Клеопатра VII. Вельми добре освічена і значно старша, проголошена дочкою єгипетського бога Ра, Клеопатра намагалась домінувати в управлінні державою, що викликало невдоволення Потіна, регента її малолітнього брата-чоловіка, який головував в уряді і розпоряджався царською скарбницею. Намагаючись вибудувати власну політику у стосунках з Римом, інтригами і змовою з іншими радниками Птолемея XIII Філопатора улітку 49 року до н. е. Потін змусив Клеопатру залишити країну.
Коли наступного року у порту Пелузіум з'явився Помпей Великий, шукаючи в Єгипті порятунок після програної Юлію Цезарю битви у Греції, Потін, прагнучи здобути прихильність переможця у римській громадянській війні, наказав його вбити. Однак реакція Цезаря на смерть свого супротивника виявилась несподіваною — по прибуттю в Олександрію він нагадав про борг Птолемея XIII у розмірі 6 тисяч таланів і висловився за повернення на єгипетський трон Клеопатри. Остерігаючись втратити владу, Потін організував змову проти Цезаря і підняв проти нього єгипетські війська, однак був викритий і страчений. За підтримки царя Боспору Мітрідата Пергамського, що у жовтні 48 року до н. е. з військом прийшов на допомогу, Цезарю вдалось втримати Олександрію і 13 січня 47 року до н. е. у дельті Нілу здобути переконливу перемогу на єгипетською армією, яку очолювали Птолемей XIII і його сестра Арсіноя IV.
Рятуючись втечею, Птолемей потонув у водах Нілу. Арсіноя була схоплена і вислана у храм Артеміди в Ефесі, після чого Клеопатра, формально одружившись зі ще одним своїм братом, 12-літнім Птолемеєм XIV Філопатором, утвердилась на престолі Єгипту. У червні 47 р. до н.е. вона народила сина Цезаріона, імовірно від Юлія Цезаря, з яким перебралась до Риму, де проживала до вбивства свого коханця в березні 44 р. до н.е. Змушена повернутись до Єгипту, Клеопатра, як припускається, розпорядилась отруїти свого брата-чоловіка і під іменем Птолемей XV Цезар проголосила співправителем свого трирічного сина.
Певний час зберігаючи нейтралітет щодо подій громадянської війни в Римі, у 41 р. до н.е. Клеопатра познайомилась з одним із тріумвирів Марком Антонієм. Зважаючи на його владу над східною частиною Республіки, Клеопатра зробила на нього ставку у спробі зміцнити свою владу і повернути захоплені римлянами колишні володіння Птолемеїв, запропонувавши фінансову і військову підтримку у його майбутніх походах на Схід. На її прохання Антоній розпорядився стратити сестру Клеопатри Арсіною, що утримувалась під арештом в Ефесі, і у листопаді прибув до Олександрії, де йому був влаштований розкішний прийом.
Дотримуючись обіцянки, навесні 40 року до н.е. Клеопатра спорядила величезний флот для походу Антонія у повсталу Сирію.
Восени Клеопатра народила від Антонія близнюків, сина й дочку, з якими через три роки прибула до Антіохії, щоб бути разом з батьком своїх дітей у час його воєнної кампанії проти Парфії. Незважаючи на те, що він був одружений із Октавією-молодшою, рідною сестрою ще одного тріумвіра Октавіана, під владою якого була західна частина Римської республіки, і цей шлюб кілька разів рятував тріумвирів від збройного протистояння, Марк Антоній офіційно визнав своїх дітей від Клеопатри і у винагороду за її підтримку надав їй у володіння колишні птолемейські території в Леванті, окремі регіони в Палестині, частину Набатейського царства вздовж Червного моря, а також міста Кірена у Кіренаїці (нині Лівія) та Ітанос і Олус на Криті.
У 36 році до н.е. ери Клеопатра народила ще одного сина, якому Марк Антоній разом з двома іншими своїми дітьми від єгипетської цариці через два роки виділив у володіння і самостійне правління величезні римські землі у Вірменії, Мідії, Парфії, Сирії, Фінікії та Кілікії. Спроба домогтись затвердження своїх розпоряджень через Сенат викликала відкриту ворожість Октавіана і, розуміючи, що війни не уникнути, влітку 32 року до н. е. Антоній надіслав у Рим лист про розлучення з сестрою Октавіана і своє одруження з Клеопатрою.
Цей нечуваний для Республіки демарш Октавіан використав для розв'язання пропагандистської кампанії проти Антонія, звинувативши його у намірі перетворити Італію на єгипетську провінцію. У порушення правових і релігійних канонів він оприлюднив заповіт (можливо попередньо сфальсифікований) Антонія, за яким більша частина його майна мала відійти Клеопатрі і її дітям, його самого належало поховати в Олександрії, а законним спадкоємцем Юлія Цезаря на чолі Республіки замість Октавіана слід було визнати Цезаріона, імовірного сина ненависного республіканцям колишнього диктатора і Клеопатри. Це налаштувало проти Антонія багатьох його прихильників, Сенат позбавив його консульських повноважень на наступний рік і оголосив Єгипту війну.
Відкликані з Вірменії і Парфії грандіозні сили Антонія — 19 легіонів і 800 кораблів (з них 300 транспортних), загалом понад 100 тисяч чоловік — рушили в Італію і восени 32 року до н. е. біля грецького острова Керкіра зійшлись з 80-тисячною армією Октавіана. Через негоду і зимові шторми вирішальна битва між ними відбулась лише за рік і закінчилась розгромом біля мису Акцій об'єднаного флоту Марка Антонія і Клеопатри.
Зраджений своїм багаторічним соратником Луцієм Пінарієм, що правив Кіренаїкою, Антоній був змушений рятуватись втечею до Єгипту, куди весною 30 року до н.е. прибули війська Октавіана сушею зі сходу і армія Гая Корнелія Галла із заходу, з Проконсульської Африки. Після захоплення ними портів Пелузіум і Парайтонія переговорником до Октавіана був відправлений син Антонія від його першого шлюбу Антіл. Однак він повернувся ні з чим, й, опинившись у безвиході, 1 серпня 53-літній Марк Антоній покінчив життя самогубством, заколовши себе мечем.
Того ж дня римські війська увійшли в Олександрію, де у полон було взято Клеопатру і трьох її дітей — Олександра Геліоса, Клеопатру Селену II та Птолемея Філадельфа. Не отримавши жодних гарантій безпеки і дізнавшись про намір Октавіана провести її родину як полонених під час його тріумфальної ходи Римом, 12 серпня 30 року до н. е. Клеоптра надіслала Октавіану записку з проханням поховати її поруч з Марком Антонієм, після чого покінчила життя самогубством, згідно з Страбоном, дозволивши вкусити себе отруйній змії, пронесеній слугою таємно від охорони у кошику з інжиром, а згідно Плутарху — нанісши отруйну мазь на прокол у руці.
23 серпня 30 року до н. е. в Олександрії за наказом Октавіана було обезголовлено 17-літнього Антіла (сина Марка Антонія) і задушено схопленого у порту Береніс на півдні Єгипту сина-співправителя Клеопатри 14-річного Цезаріона, останнього фараона Єгипту. Решта дітей Клеопатри (двоє синів і дочка від Антонія) уціліли і були відправлені до Риму, де ними опікувалась колишня дружина Марка Антонія Октавія-молодша.
Перетворений на римську провінцію Єгипет був переданий Октавіаном в управління призначеному префектом Гаю Корнелію Галлу, як винагорода за його зусилля у перемозі над Клеопатрою. Швидко і ефективно він протягом року придушив усі спроби спротиву новій владі, встановив добросусідські відносини з царством Куш, однак його високомірність і прихильність до пишних пам'ятників на свою честь викликали підозру на той час уже принцепса Октавіана Августа — Галла відкликали до Риму, де в очікуванні сенатського розслідування у 26 році до н. е. він наклав на себе руки.
Коментарі
Дивіться також
• Рубікон Юлія Цезаря, 49 до н. е.
• Битва біля мису Акцій, 31 до н. е.
• Октавіан Август — принцепс Риму, 27 до н. е.
• Зенобія, цариця Пальміри, 267