До середини I століття до н. е. племена гетів-даків опанували землі від витоків Тиси на півночі до Дунаю на півдні і від верхів'їв Карпат на заході до Дністра й Чорного моря на сході, об'єднавшись у потужну конфедерацію. По смерті у 44 році до н. е. вождя Буребісти вона розпалась на кілька племінних союзів, які через понад століття вдалось знову об'єднати вождю Децебалу. У 80-х роках він розпочав набіги у римську провінцію Мезія, на захист якої імператору Доміціан спорядив два додаткових легіони. Після їх знищення при спробі заглибитись на лівобережжя Дунаю, у 89 році з Децебалом довелось укласти принизливе перемир'я і щорічно виплачувати йому 8 млн сестерцій данини.
Мир з даками підтримувався і в часи Нерви і в перші роки правління Траяна, доки «обурений кількістю заплачених їм грошей», як пише Діон Кассій у своїй «Римської історії», імператор у вересні 101 року не перейшов з дев'ятьма легіонами Дунай біля Вімінація (нині Сербія). Він почав з перемоги під містечком Тапе, що на підступах до столиці даків Сармізегетузи у Південних Карпатах, проте наближення холодів завадило продовжити похід. Узимку 102 року Децебал, залучивши у підмогу військо роксоланів і бастарнів, завдав удару у відповідь і спустошив Мезію в районі сучасної Добруджі. Траяну вдалось його зупинити, зійшовшись у битві біля місця, відомого зараз як Адамкліса (Болгарія), де у нерівному бою полягло зо 4 тисячі легіонерів.
Втрата більшої частини 15-тисячного війська змусила Децебала погодитись на перемир'я, повернути захоплені у попередні роки полонених, дезертирів, зброю та облогові машини і зобов'язатись надалі «мати за друзів і ворогів [лише] друзів і ворогів Риму».
Проте намірів підкорити Дакію Траян не полишив: економічна криза, що тягнулась з часів Нерона, чутки про великі поклади золота, заліза та міді і потенційно небезпечний сусід, де практично все 250-тисячне доросле чоловіче населення володіло мечем, розпалювали бажання продовжити війну.
У 103 році на схід від т. зв. Залізних воріт, ущелини між Південними Карпатамии і північно-західними передгір'ями Балканських гір (біля румунського міста Оршова), почалось спорудження гігантського по тих часах мосту через Дунай з каструмами на кожному березі. До нього з Вімінація, столиці Мезії, проклали дорогу, в значній частині прорубаній у скелях, по якій на початку літа 106 року рушили два легіони — II Допоміжний та IV Флавія Щасливий, і загін з VI Залізного легіону, спеціально відкликаний з Юдеї. Ще сім легіонів і 35 допоміжних когорт переправились у Дакію вище по течії.
Трьома колонами 65-тисячне військо Траяна рушило до Сармізегетузи, знищуючи на своєму шляху ворожі укріплення. Столицю даків римляни оточили неперервною лінією укріплень з ровом і валом, відрізали водопровід й зі спеціально збудованих платформ почали обстріл катапультами. Після кількох тижнів облоги Децебал, наказавши спалити місто, кинувся у втечу до одного зі своїх високогірних укріплень, але врятуватись не зміг і заколов себе мечем коли його наздогнав паннонський кавалерійський загін. Його голову і праву руку, привезені Тиберієм Клавдієм Максимом на щиті у табір імператора, Траян відіслав у Рим, де їх кинули на Гемонієву терасу.
Один із наближених Децебала виказав римлянам його потаємне сховище у руслі ріки Саргетія (нині Стрей), де було знайдено, гігантські скарби: якщо вірити сучаснику подій прокуратору дакської кампанії Критону Гераклейському, автору історичного твору «Гетіка», 2,2 тисячі тон золота і 4,5 тисячі тон срібла, загальною вартістю півтора мільярда срібних денаріїв (десь зо 30 млрд доларів у сучасних цінах).
11 серпня 106 року за наказом Траяна південно-західна частина Дакії, «що в окружності мала десять разів по 100 тисяч кроків», як означав її у IV столітті римський історик і чиновник Фест, стала провінцією на чолі з імперським легатом із консульськими повноваженнями. Решта завойованої території, південніше Дунаю, увійшла до провінції Мезія.
Залишивши на постійне перебування у Дакії два легіони, в кінці літа Траян тріумфально повернувся у Рим й сенат до його почесного титулу «Германський» додав ще і «Дакійський». По всій імперії було оголошене 123-денне святкування перемоги, на честь якої за 106 рік були відмінені усі податки, а кожен платник податку отримав разову виплату, що удвічі перевищувала річну платню легіонера.
Знайдені скарби, 100 тисяч відправлених на Апенніни чоловіків-рабів і золоті копальні в Карпатах, які приносили 700 мільйонів денаріїв на рік в бюджет держави, дали можливість Траяну розпочати масштабні будівельні перетворення. Поблизу зруйнованої дотла Сармізегетузи він заклав нову столицю Дакії, названу на його честь Ульпія Траяна, у Мезії — місто Нікополіс-ад-Іструм (поблизу Велико Тирново у сучасній Болгарії) і звів масштабний монумент в Адамклісі (нині Румунія) з 54 метопами у пам'ять про загибель 4 тисяч легіонерів, у Римі — нарешті завершив реконструкцію зруйнованого Великою пожежею центру міста, де Аполлодор Дамаський на новому форумі Траяна звів 38-метрову колону, 23 рази спірально оповиту 190-метровою рельєфною стрічкою зі сценами тріумфального завоювання Дакії.
На базі колишніх військових таборів у Дакії виникло з десяток міст, вісім з яких мали найвищий статус колонії, у тому числі Апулум (нині Альба Юлія у Румунії), що став найбільшим містом лівобережжя Дунаю, з'єднаних дорогами аж до чорноморського узбережжям. Проте провінція перебувала під постійною загрозою вторгнення: спочатку дакських племен, що залишились на західних і північних землях, після їх витіснення близько 117 року далі на північ — карпів, сарматів, готів і герулів. Під їх навалою у середині III століття римлянам довелось залишити Дакію. Формально від неї вони відступились у 275 році за правління Авреліана — Дакія стала першою провінцією, яку імперія втратила ще до початку Великого переселення народів.
Коментарі
Дивіться також
• Римське завоювання держави Селевкідів, 63 до н. е.
• Римське завоювання Єгипту, 30 до н. е.
• Римське завоювання Юдеї, 70
• Римський імператор Траян, 98