Новгородська республіка виникла у 1136 році, коли народне віче позбавило права на престол князя Всеволода Мстиславича, який під час битви біля Жданої гори 26 січня 1135 року проти суздальського князя Юрія Долгорукого ганебно залишив поле бою. Позбавившись залежності від Києва, у Новгороді сформувалась система виборності князів, які запрошувались на правління загальноміською радою громадян, яка з часом перетворилась на раду правлячих родів (бояр).
У XIV столітті за право княжити у Новгороді змагались тверські князі і московські, які завдяки підтримці Золотої орди зуміли утвердитти свій вплив і знайти підтримку серед більшості бояр Новгорода, а з середини XV століття, коли Новгородська республіка почала шукати захисту від Москви у Великого князівства Литовського, Московське князівство здійснило кілька спроб її завоювати. У 1456 році новгородці зазнали поразки у Першій московсько-новгородській війні і були змушені підписати Яжелбицький мирний договір з Василем II Темним, за яким Великий Новгород втратив можливість вести самостійну зовнішню політику і приймати власні закони.
У 1470 році, прагнучи послабити залежність від Москви, новгородці за порадою архієпископа Іони запросили на правління литовського князя Михайла Олельковича, який прибув у місто з дозволу свого двоюрідного дядька польського короля Казимира IV. Напередодні його приїзду Іона помер і новим архієпископом за жеребом був обраний противник унії з Литвою протодиякон Феофан, якого Новгородське віче відправило для посвячення у сан не до Московського митропилита, а до Київського. Незважаючи на те, що Григорій Болгарин був противником Флорентійської унії, московський князь Іван III оголосив новгородців зрадниками православ'я і в 1471 році закликав до початку хрестового походу проти них.
Втрата можливості вести самостійну економічну політику і розбрат серед правлячої верхівки, обезсили Новгороді, і 15 січня 1478 року Іван III остаточно ліквідував Новгородську республіку — замість страчених і висланих непокірних бояр ключові військові та адміністративні пости зайняли московські служиві люди і на знак перемоги до Москви був відвезений вічевий дзвін. 21 березня 1499 року Великим князем Новгородським і Псковським став Василь III, батько Івана Грозного.
Коментарі
Дивіться також
• Битва на Чудському озері, 1242
• Московське князівство, 1263
• «Стояння на Угрі», 1480
• Іван Грозний — перший московський цар, 1547