Намісник Верхньої Германії Марк Ульпій Траян вступив у права 13-го римського імператора 28 січня 98 року, перебуваючи в Колонії Агріппіни (нині — Кьольн), але продовжив займатись зміцненням кордонів вздовж Рейну і Дунаю і лише у вересні наступного року тріумфально прибув до Риму, де традиційно обдарував донативами (грошовими подарунками) плебс і військо. Під час інавгураційної промови з нагоди свого третього консульства, 1 січня 100 року Траян закликав сенат «разом з ним піклуванням про імперію», хоча його подальше правління пройшло під знаком постійного втручання у справи сенату і призначених сенатом проконсулів. Попри це, Траян уникав відкритої з ним конфронтації, не зловживав своїм положенням і, спираючись на регіональну олігархію, зумів так вибудувати систему самодержавного правління, що вже в 105 році римський сенат наділив його почесним титулом «Оптимус» («Кращий»).
На цей час він успішно завершував уже другу війну проти даків, володіння яких в 106 році перетворив на римську провінцію, де через два роки поблизу «залізних воріт Трансільванії» (біля сучасного села Сармізеджетуса в Румунії) за його наказом почалось зведення колонії Ульпія, що на два століття стала центром Римської Дакії. Він також реорганізував військові поселення і колонії в Мезії, які завдяки перенесення далеко на північ кордону потребували нових стимулів для розвитку, і заснував міста Нікополіс, Маркіанополь (нині — Болгарія). По смерті Раббеля II Сотера в 106 році Траян приєднав до імперії Набатейське царство, яке стало частиною провінції Аравія Петрейська (сучасна південна частина Йорданії і північний захід Саудівської Аравії), після чого наступив семилітній період миру, за який Траяном було проведено ряд економічних реформ на підтримку громадського благополуччя і розгорнуто масштабні будівництва, які кардинально змінили інфраструктуру Римської імперії.
У 113 році Траян розпочав підготовку до своєї останньої військової кампанії — скориставшись як приводом втручанням Парфії у питання престолонаслідування Вірменії, яка з часів Нерона була у сфері римських інтересів, у 114 році легіони на чолі з Траяном перейшли ріку Аракс і захопили місто Арташат, де був вбитий вірменський цар Партамасір, молодший син парфянського царя Пакора II. Щодо фактичних причин цієї війни існують різні версії — від наміру повторити успіх Олександра Македонського до бажання взяти під контроль місто Харакс (Александрія) на узбережжі Перської затоки, єдиний близькосхідний порт, що був поза римським контролем після зведення Нової Траянової дороги, що сполучила Червоне море з містом Босра у Сирії. Анексувавши Вірменію, перетворену на чергову римську провінцію, у 115 році Траян рушив у Північне Межиріччя, де підкорив міста Нісібіс і Батнай та царство Осроена.
Після зимівлі в Антіохії Траян продовжив кампанію і в 116 році захопив міста Дура-Европос на ріці Єфрат, Селевкія, Вавилон і парфянські столиці Ктесифон і Сузи. Усунувши від влади Хосроя (Ороза) I, Траян відмовився від наміру приєднати Парфію до імперії і звів на її престол привезеного в римському обозі Партхамаспета, сина Хосроя, після чого з військами відступив на північ Месопотамії, де вже другий рік тривало єврейське повстання. Направивши на його придушення полководця Лусія Квієта і Квадрата Басса на придушення заворушеннь у Дакії, Траян розпочав облогу міста Хатра, яке, незважаючи на великі зусилля, тривалий час взяти не вдавалось. Несподівано захворівши (імовірно на малярію), Траян був змушений припинити облогу і прийняв несподіване рішення повернутись з військом в Рим, фактично втративши контроль над щойно завойованим Межиріччям.
Перебуваючи у кілікійському місті Сілен (нині — Газіпаша, Туреччина), Траян пережив інсульт і 8 серпня 117 року помер, не доживши півроку до 20-літнього ювілею свого правління, яке імперія готувалась тріумфально відзначити. Після кремації у місті Селевкія Пієрія прах 13-го римського імператора через кілька місяців був доставлений у Рим і за рішенням сенату поміщений в п'єдестал колони Траяна, зведеній чотири роки перед тим на столичному форумі Траяна архітектором Аполлодором з Дамаска на честь перемог над даками. Згідно твердження Помпеї Плотіни, дружини Траяна, яка супроводжувала його під час Парфянської війни, перед смертю її чоловік усиновив наближеного до родини Адріана, керівника римської армії в Сирії і фактичного правителя провінції, якому заповів імператорську владу. Правонаступництво Адріана 11 серпня було підтримане військами в Сирії, а згодом схвалене сенатом, який обожнив Траяна й першому з римських імператорів присвоїв титул «Божественний».
Адріан відмовився від усіх завойованих його попередником територій між Тигром і Євфратом, вважаючи за краще стабілізувати ситуацію в імперії, яка переживала заворушення в Британії, Сирії, Африці та на Балканах. Він уклав з Парфією мир, відновивши кордон 113 року, Вірменію з провінції перетворив на васальне царство, і, розправившись з допомогою сенату зі своїми потенційними суперниками з числа послідовників Траяна, більшу частину свого 21-річного правління присвятив укріпленню могутності імперії за межами Італії, проводячи у провінціях численні інспекційні поїздки.
Коментарі
Дивіться також
• Тиберій — другий принцепс Риму, 14
• Вбивство імператора Калігули, 41
• Смерть Нерона, 68
• Рік чотирьох імператорів, 69
• Римський імператор Траян, 98
• Убивство імператора Коммода, 192
• Рік п'яти імператорів, 193
• Падіння Західної Римської імперії, 476