У кінці 1989 року, коли в національних республіках СРСР посилились націоналістичні рухи, Південно-Осетинська атономна область (ПОАО), яка з 1922 року входила до складу Грузинської РСР, проголосила себе автономною республікою, а наступного року — республікою у складі Радянського Союзу. Після того, як обидва ці рішення були відменені Верховною Радою ГРСР, Південна Осетія погодилась на статус автономної області, однак керівництво Грузії 7 травня 1991 року анулювало і його, перетворивши її на Цхінвальський район. У відповідь 1 вересня сесія місцевих депутатів ПОАО проголосила створення Респібліки Південна Осетія і 21 грудня прийняла Декларацію незалежності, яка була підтримана 19 січня 1992 року на місцевому референдумі, на котрому також було підтримано намір об'єднатись із Північною Осетією у складі Росії.
Протистояння з Піденною Осетією переросло у війну, яка розгорнулась на фоні Громадянської війни в самій Грузії, викликаній державним переворотом і усуненням від влади президента Звіада Гамсахурдіа. Вона завершилась 24 червня 1992 року підписанням Грузією та Росією угоди про розміщення на території Південної Осетії місії ОБСЄ та грузинського, осетинського і російського миротворчих батальйонів.
Протягом наступного десятиліття Південна Осетія стала фактично незалежним від Грузії державним утворенням, фінансуючись в значній мірі з російського бюджету і понад 60% населення якого отримало громадянство Росії. До 2006 року Росія замінила майже всіх членів уряду Південної Осетії на колишніх російських чиновників і з 2007 року розпочала підготовку осетинських ополченців, котрим під виглядом воєнних навчань «Кавказ-2008» передала танки, гаубиці, реактивні системи залпового вогню «Град», бронемашин і вертольоти, сформувавши 3-тисячний бойовий підрозділ.
У січні 2004 року в результаті перемоги Революції троянд президентом Грузії став Міхеїл Саакашвілі, який проголосив курс на відновлення територіальної цілісності країни, і домігся повалення режиму проросійськи налаштованого президента Аджарії та дострокового закриття двох російських воєнних баз. У відповідь Росія збільшила свій військовий контингент на кордоні з Грузією, кількість своїх військ в Абхазії, ще одному сепаратистськи налаштованому регіоні, що було розцінено Грузією як підготовка до інтервенції.
27 липня 2008 року осетинські ополченці відмовились пропустити грузинських миротворців і спостерігачів ОБСЄ для проведення моніторингу, 30 липня обстріляли пост грузинських миротворців з автоматів і гранатометів, спробувавши зайняти контрольовану ними стратегічну висоту поблизу Цхінвалі, 1 серпня — обстріляли кілька сіл на межі Цхінвальського району і підірвали машину грузинських поліцейських, шестеро з яких отримали поранення. 2 серпня відбувся кількагодинний бій, під час якого з гранатометів і мінометів було обстріляне Цхінвалі та сусідні села, що привело до загибелі близько 35 чоловік з обох боків.
3 серпня влада Південної Осетії розпочала евакуацію цивільного населення і за кілька днів Цхінвалі та його околиці залишило близько 3 тисяч чоловік. 7 серпня 2008 року президент Саакашвілі оголосив про одностороннє припинення вогню і закликав до мирних переговорів щодо автономного статусу Осетії, пообіцявши амністію учасникам боїв. Попри це, ввечері обстріли грузинських сіл продовжилися, у відповідь на що позиції сепаратистів та Цхінвалі були піддані кількагодинному обстрілу з реактивних систем залпового вогню «Град», а на ранок почався штурм столиці Південної Осетії силами грузинської армії.
Відразу після опівночі 8 серпня через Рокський тунель, що сполучає Північну та Південну Осетію, почалось переміщення колон російської військової техніки і підрозділів 58-ї армії, а зранку російські літаки атакували грузинські позиції біля міст Цхінвалі, Горі, авіабазу біля Тбілісі та порт Поті і до кінця дня російськими десантниками та спецназом грузинські війська були витіснені з Південної Осетії. Пропозиція Саакашвілі про припинення вогню та відвід військ була відхилена Росією, яка розпочала бойові дії з території Абхазії і до 10 серпня захопила грузинські міста Зугдіді і Сенакі на заході країни, та підійшла впритул до Горі і Тбілісі.
Втративши систему ППО та майже всі літаки, 10 серпня 2008 року Грузія була змушена прийняти умови перемир'я, запропоновані Євросоюзом, і 12 серпня підписати т. зв. «план Саркозі» із врегулювання конфлікту. ЄС виявився нездатним змусити Росію його виконувати і того ж дня Росія захопила Горі та Поті, де затопила всі грузинські кораблі, 16 серпня — головну залізничну магістраль, Інгурську ГЕС та знищила цивільну РЛС поблизу Тбілісі. Так і не наважившись атакувати столицю Грузії, 26 серпня Росія визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії, де розмістила свій військовий контингент під виглядом миротворчих сил, і більшу частину своїх військ з території Грузії (з-поза меж Південної Осетії і Абхазії) вивела лише 8 жовтня.
За 5 днів війни Грузія втратила 412 чоловік загиблими, 24 пропалими безвісті та 1747 пораненими, Росія — 74 загиблими, 19 пропалими бізвісті та 162 пораненими, Південна Осетія — 765 загиблими; ще 118 тисяч чоловік стали біженцями: 30 тисяч жителів Південної Осетії виїхало до Росії, 15 тисяч — до Грузії і 73 тисячі грузин залишили Горі та його околиці.
Згідно із доповіддю «Міжнародної комісії з розслідування обставин війни на Південному Кавказі в серпні 2008 року», підготовленої експертами під керівництвом представника ООН в Грузії Хайді Тальявіні і опублікованою 30 вересня 2009 року, Російсько-грузинську війну розв'язала Грузія, спровокована багатомісячними діями Росії, котра в ході бойових дій непропорційно застосувала свої збройні сили. Поданий 12 серпня 2008 року урядом Грузії позов проти Росії в Міжнародний суд ООН через три роки був ним відхилений на підставі того, що Грузія не зробила попередніх спроб вирішити спірні питання за допомогою переговорів з російською владою.
Коментарі
Дивіться також
• Тбіліська трагедія, 1989
• Розпад СРСР, 1991
• Переворот у Грузії, 1992
• Придністровський конфлікт, 1992
• Перша Чеченська війна, 1994
• Друга Чеченська війна, 1999
• «Революція троянд», 2003
• Початок Російсько-української війни, 2014