У 1954 році на конференції в Женеві Франція, яка до і під час Другої Світової війни володіла В'єтнамом як колонією, погодилась на розділення В'єтнаму по 17-й паралелі: комуністична військово-політична організація В'єтмінь на чолі з Хо Ши Міном отримувала контроль над Північним В'єтнамом, а імператор Бао Дай — над Південним. Однак в 1955 році Південний В'єтнам, під впливом США, які вбачали у в'єтнамських подіях комуністичну експансію, відмовився виконувати Женевські угоди і у жовтні проголосив створення Республіки В'єтнам. Невдала внутрішня політика нового президента Нго Дінь Зьєма привела до втрати ним популярності і створення антиурядового підпілля, яке з 1959 року став підтримувати уряд Північного В'єтнаму.
Після ряду успіхів В'єтконгу США підсилили підтримку Зьєма і з 1961 року розпочало розміщення своїх військ на території Південного В'єтнаму. У січні 1963 року уряд Зьєма зазнав першої великої поразки, восени того ж року повалений, сам Зьєм вбитий, і на чолі Півдня стала військова хунта. Станом на 1964 рік військове протистояння виросло ще більше — США направили в зону бойових дій більше 23 тисяч військовослужбовців, а Північний В'єтнам — близько 10 тисяч, при чому вже не в складі партизанських загонів, а регулярних військових підрозділів.
2 серпня 1964 року у Тонкінській затоці відбувся перший бій між військовими підрозділами США і Північного В'єтнаму, після чого напади на війська США стали регулярними. Виходячи з цих обставин, 7 серпня 1964 року Конгрес США ухвалили Тонкінську резолюцію, яка фактично означала оголошення війни Північному В'єтнаму, вона була підтримана одноголосно Палатою представників і 88 голосами "за" (2 "проти") Сенатом.
У лютому 1965 року, після чергового нападу партизан на американську військову базу, президент США Джонсон прийняв рішення про завдання удару по Північному В'єтнаму, який вважався винним у підтримці патизан В'єтконгу, і з березня 1965 року США стали учасником громадянської війни у В'єтнамі, а з середини 1965 по середину 1969 років сили США проводили великомасштабні наступальні операції в Південному В'єтнамі, спрямовані на виявлення і знищення великих підрозділів і частин В'єтконгу та північнов'єтнамської армії.
Активна фаза В'єтнамської війни тривала до 1969 року, коли адміністрація новообраного президента Ніксона почала політику «в'єтнамізації», спрямовану на передачу відповідальності за контроль над територіями військам Південного В'єтнаму. 27 січня 1973 року було підписано Паризьку мирну угоду, за якою до 29 березня того ж року американські війська залишили територію Південного В'єтнаму. В'єтнамська війна вважається найдовшою з усіх воєн в історії США. За кількістю загиблих американців вона знаходиться на четвертому місці після Громадянської, Другої та Першої світової воєн. У ній загинуло 58 220, було поранено 303 000 чоловік; близько 20 тисяч ветеранів вєтнамської війни покінчило життя самогубством.
Протистояння Північного і Південного В'єтнаму тривало до 1975 року, коли 30 квітня північнов'єтнамські війська захопили столицю Південного В'єтнаму Сайгон.
Коментарі
Дивіться також
• Перша Індокитайська війна, 1946
• Женевська конференція по В'єтнаму, 1954
• Повернення після бою, 1962 (фото)
• Страта в Сайгоні, 1930 (фото)
• Масове вбивство в Сонгмі, 1968
• «Жах війни», 1912 (фото)
• Закінчення В'єтнамської війни, 1975
• Повалення режиму Пол Пота, 1979
• Війна між Китаєм та В'єтнамом, 1979