Вбивство 1 грудня 1934 року Першого секретаря Ленінградського міського комітету ВКП(б) і члена Політбюро ЦК ВКП(б) Сергія Кірова дало привід того ж дня за ініціативою Йосифа Сталіна прийняти урядову постанову «Про внесення змін у діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік», якою, зокрема, дозволялось заслуховувати справи без присутності обвинуваченого, заборонялись касаційні оскарження, а виконання вищої міри покарання здійснювати негайно після винесення вироку. Розпочавшись як переслідування «контрреволюційної діяльності антирадянської групи Зінов'єва-Каменєва», справа Кірова переросла у чистку компартійного апарату і переслідування інших «антипартійних угрупувань» — «троцькістів», «демократичних централістів», «робочих опозиціонерів», «правих уклоністів».
Для прискорення судочинства 27 травня 1935 року наказом НКВС СРСР у республіках, краях й областях були організовані т. зв. «трійки» з числа представників НКВС, регіонального партійного керівника і прокуратури, які виносили позасудові рішення. Чистка ВКП(б) тривала до кінця 1936 року і торкнулась 36% з майже 2 мільйонів її членів, половина з яких була виключена з партії, а решта була розстріляна або засуджена на різні терміни ув'язнення: єдиним вцілілим членом Політбюро 1917 року залишився сам Сталін (Лев Троцький був висланий з країни у 1929 році), із його постреволюційного складу із семи чоловік залишились живими лише двоє, а із 1966 делегатів XVII «З'їзду переможців» ВКП(б), що відбувся в 1934 році, 1108 було арештовано й більшість із них розстріляні.
До надісланих до Москви списків регіональні керівники включили також членів «націоналістичних» або «контрреволюційних» організацій, «шкідників», підбурювачів, представників духовенства, «колишніх» та їх посібників. Незважаючи на це, на конференції керівників регіональних управлінь НКВС, що відбулась 16 липня у Москві, було повідомлено про недостатню кількість переслідуваних, які підлягали знищенню як найнебезпечніші злочинці, а також було наказано дотримуватись суворої секретності всіх слідчих процедур та вказано на необхідність підготувати придатні для здійснення розстрілів та поховання тіл місця.
Провідну роль у плануванні масових репресій відіграв заступник Єжова Михайло Фріновський, який підготував наказ НКВС №00447 «Про антирадянські елементи», без змін затверджений 31 липня 1937 року Політбюро ВКП(б). Він передбачав з 5 серпня розпочати переслідування неблагонадійних, затверджував особовий склад 64 трійок на республіканському, крайовому та обласному рівнях, містив вичерпний перелік відповідних категорій громадян, які підлягали переслідуванню, та їх іменний список з 263 076 чоловік — 85 511 з них пропонувалось розстріляти, а решту 181 562 — вислати; перевищувати ці ліміти можна було лише за особистим погодженням Єжова. Відповідним рішенням Політбюро уряд виділив 75 мільйонів карбованців для спорудження нових таборів та перевезення ув'язнених на будівництва ГУЛАГу.
За час Великого терору було ув'язнено до 1 720 000 людей, з них щонайменше 681 692 були страчені (в десятеро більше запланованого), а решта була відправлена до ГУЛАГу. Як члени родин репресованих постраждало 18 000 жінок, у яких було «вилучено» більше 25 тисяч дітей, переданих до дитбудинків.
В директиві Ради Народних Комісарів, оприлюдненій 17 листопада 1938 року, Йосиф Сталін та Вячеслав Молотов позитивно оцінили кампанію проти внутрішньопартійної опозиції, куркулів, злочинців та антирадянських елементів і водночас засудили «порушення революційної законності», які були допущені ворогами, що пролізти в НКВС та прокуратуру.
25 листопада наркомом внутрішніх справ став Лаврентій Берія, який поклав вину за допущені під час Великого Терору порушення на колишнє керівництво НКВС: 6 квітня 1939 року за звинуваченням в «організації троцькістсько-фашистської змови в НКВС» був заарештований Михайло Фріновський, а 10 квітня — Микола Єжов, заарештований за звинуваченням у шпигунства на користь іноземних розвідок, в підготовці терористичних актів проти керівників партії і держави, збройного повстання проти Радянської влади, фальсифікації кримінальних справ і гомосексуалізмі.
Услід за Єжовим та Фріновським, розстріляними 4 лютого 1940 року, загалом було страчено сто одного вищого чина НКВС, включаючи заступників Єжова і майже всіх начальників відділів центрального апарату НКВС, наркомів внутрішніх справ союзних і автономних республік, начальників багатьох крайових, обласних і міських управлінь, а також членів їх сімей, включаючи колишніх дружин та дітей.
Коментарі
Дивіться також
• Початок роботи Соловецького концтабору, 1923
• Спілка визволення України, 1930
• Закон «про п'ять колосків», 1932
• Останній маніфест Миколи Хвильового, 1933
• Ніч довгих ножів, 1934
• Убивство Сергія Кірова, 1934
• «Велика чистка», 1934
• Розстріли у Сандармосі, 1937
• Депортація кримських татар, 1944
• Смерть Сталіна, 1953
• Беріївська амністія, 1953
• Виступ Хрущова на XX з'їзді КПРС, 1956