На середину XVIII століття Річ Посполита втратила статус великої європейської держави, перетворившись на слабку країну, нездатну захистити власні кордони і вести самостійну політику. Ситуація для Польщі стала ще більш катастрофічною під час Семилітньої війни 1756-63 років, коли її територію фактично безконтрольно використовувала Росія для ведення бойових дій, що перетворило Річ Посполиту на васала Російської імперії — в 1764 році на польський престол було посаджено Станіслава Понятовського, фаворита імператриці Катерини II, а в 1767 році під тиском Росії була змінена конституція Польщі, що привело до громадянської війни, коли т. зв. католицька Барська конфедерація виступила як проти Росії, так і проти підконтрольного їй польського короля.
Після того як Росія окупувала Дунайські князівства, пруський король Фрідріх II і австрійська ерцгерцогиня Марія Терезія підтримали давню ідею Франції, що баланс сил у Європі можна підтримати шляхом задоволення територіальних претензій недавніх опонентів по Семилітній війні за рахунок території Речі Посполитої. Під тиском Пруссії, яка протягом тривалого часу хотіли анексувати північ Польщі, і остерігаючись потенційного австро-турецького альянсу, на поділ Польщі погодилась також і Росія.
6 лютого 1772 року у Петербурзі принципи поділу Речі Посполитої узгодили Пруссія і Росія, 19 лютого у Відні до їх договору приєдналась Австрія, і 5 серпня 1772 року армії трьох країн увійшли в Польщу, зайнявши визначені міждержавною угодою території. Королівство Пруссія отримало Помор'я (крім Гданська і Торуня), Куяви та частину Великопольщі загальною площею 36 тис. кв. км з населенням 580 тис. чоловік, Габсбурзька монархія — Малопольщу і Галичину з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств територією 83 тис. кв. км з 2 650 тис. мешканців, Російська імперія — східно-білоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславлем, а, окрім цього — частину Ліфляндії, тобто загалом 92 тис. кв. км площі з 1 300 тис. населення.
Щоб надати законності своїм анексіям, союзники домоглися затвердження 22 вересня 1772 року поділу країни польським сеймом і королем Станіславом Понятовським, які відмовились від претензій на окуповані території. Проте це не зупинило занепад Речі Посполитої — на її захист не виступила жодна європейська держава, і у 1793 році відбувся Другий, а в 1795 році, після поразки повстання Костюшко, — Третій поділ, в результаті якого Польсько-литовська держава припинила своє існування.
Спроби відновити польську державність тривали протягом усього XIX, проте і Листопадове повстання 1830 року і січневе 1863 року зазнали невдачі, допоки після розпаду Австро-Угорської та Російської імперій, які зазнали поразки у Першій Світовій війні, 11 листопада 1918 року не було сформовано перший демократичний уряд Польщі на чолі з Юзефом Пілсудським.
Коментарі
Дивіться також
• Люблінська унія, 1569
• Стефан Баторій — король Польщі, 1575
• Станіслав Понятовський — останній король Польщі, 1764
• Барська конфедерація, 1768
• Другий поділ Речі Посполитої, 1793
• Друга Річ Посполита, 1918
• Пакт Молотова-Ріббентропа, 1939
• Радянська окупація Польщі, 1939