По смерті бездітного Карла II Габсбурга у 1700 році престол Іспанії перейшов згідно із його заповітом до його внучатого небожа Філіпа, герцого Анжуйського, який коронувався під іменем Філіп V. Заповіт був складений за порадою папи римського і всупереч волі дружини Карла II Марії Анни Пфальц-Нейбургської, яка доводилась своячкою імператору Священної Римської імперії Леопольду Габсбургу. Через те, що іспанські та австрійські традиції престолонаслідування передбачали різних спадкоємців Іспанської імперії, до якої крім самої Іспанії входили також Люксембург, володіння в Нідерландах, Італії та Америці, Леопольд I виступив проти об'єднання Франції та Іспанії під владою Бурбонів.
16 листопада 1700 року французький король Людовик XIV, всупереч попередній угоді з Англією, проголосив свого внука Філіпа королем усієї Іспанської імперії. У відповідь король Англії і правитель Голландії Вільгельм III Оранський в 1701 році уклав з Леопольдом угоду про розділ Іспанської імперії, за якою Габсбургам мали відійти Іспанські Нідерланди та іспанські володіння в Італії. У відповідь Людовик XIV відмовився визнати Вільгельма III королем Англії, на що 14 травня 1702 року Англія і Голландія відповіли оголошенням війни, яких наступного дня підтримала Австрія.
Після невдалої спроби англо-голландського флоту у серпні-вересні 1702 року захопити іспанський порт Кадіс, щоб розмістити в ньому базу для контролю за Середземномор'ям, де відбувались основні битви на морі, Англія уклала з формально нейтральною Португалією торгову угоду, яка дала можливість користуватись її портами. В кінці червня 1704 року до Лісабону увійшла англо-голландська ескадра з 60 кораблів під командуванням адмірала Джорджа Рука. Не маючи змоги захопити ні Кадіс, ні стратегічно важливу Барселону, 27 липня він прийняв рішення атакувати Гібралтар, невеликий скелястий півострів на півдні Піренейського півострова біля протоки, що з'єднує Середземне море і Атлантичний океан.
Не маючи достатньо сил для подальшої оборони, 4 серпня 1704 року губернатор Дієго де Салінас був змушений капітулювати. Незважаючи на те, що Гібралтар був непридатний для розміщення великого флоту, його захоплення було оголошено великим успіхом і на його території розмістили невеликий англійський військовий контингент у кількасот чоловік. Спроба французького флоту повернути контроль над Гібралтаром закінчилась його поразкою 24 серпня у бою біля Малаги, після чого були відбиті кілька спроб франко-іспанських військ захопити його з суші.
За Утрехтським договором 1713 року, який завершив Війну за іспанську спадщину, Гібралтар відійшов до Великобританії, котра відстояла його в 1727 році під час Англо-іспанської війни і в 1779 — 83 роках під час іспано-французької облоги і морської блокади в ході Американської війни за незалежність. Після Трафальгарської битви 1805 року Гібралтар став основною базою Британії на Піренеях, значення якої значно виросло після відкриття Суецького каналу, який відкрив шлях до Індії через Середземне море. Завдяки своєму стратегічному значенню в роки Другої Світової війни він неодноразово атакувався Німеччиною, Італією та Францією, проте до сьогодні перебуває у володінні Великої Британії.
Коментарі
Дивіться також
• Династія Габсбургів, 1273
• Захоплення замку Монако, 1297
• Поразка іспанської Армади, 1588
• «Король-сонце» Людовик XIV, 1643
• Проголошення Великої Британії, 1707
• Трафальгарська битва, 1805
• Колонія Гонконг, 1898
• Незалежність Сінгапуру, 1965