З падінням Константинополя, у 1453 році завойованого османами, торговий шлях до Індії за прянощами і шовком, який раніше пролягав суходолом через Близький Схід, для європейців значно ускладнився. У пошуку нових маршрутів найбільшого успіху досягли португальці, які ще з початку XV століття намагались обігнути Африку, — вони відкрили острови Мадейра, Азорські, Зеленого мису і у 1485 році дідстались узбережжя сучасної Намібії в районі мису Крос.
Альтернативний маршрут до Індії португальському королю Жуану II запропонував генуезець Христофор Колумб, досвідчений торговий агент, що багато років провів у плаваннях Середземномор'ям, бував в Ісландії і Західній Африці, й вже кілька років жив у Лісабоні. Не маючи систематичної освіти, він самотужки вивчив астрономію та географію і вважав, що лише Атлантичний океан, або, як тоді казали, Океанське море, відділяє Європу від багатої Індії, до якої можна доплисти, рухаючись на Захід. Базуючись на неправильних розрахунках радіусу Землі, виконаних флорентійцем Паоло Тосканеллі, і хибних, ще з часів Птолемея, уявленнях про розмір Євразії, яка начебто займала половину земної поверхні, Колумб стверджував, що відстань від Канарських островів до Японії становить 3700 км (у шість разів менше реальної). Але й вона у XV столітті вона була нездоланною, через неможливість перевезти навіть найбільшими кораблями достатнього запасу води і провіанту, через що радниками Жуана II пропозиція Колумба спорядити експедицію західним маршрутом була відхилена.
Другої аудієнції у Жуана II Колумб домігся через три роки, але його ініціатива знову не знайшла підтримки, на цей раз через щойно отриману звістку про успішне плавання Бартоломеу Діаша, який у 1487 році відкрив мис Доброї Надії, обігнув Африку з півдня і першим з європейців увійшов у води Індійського океану, що відкривало португальцям надійний морський шлях до Індії східним напрямком.
Незважаючи на багаторічні невдачі, надії реалізувати свій намір Колумб не втрачав і спорядив свого брата Бартоломео до Англії і Франції. Той був прийнятий при дворах Генріха VII Тюдора і Карла VIII Валуа, але успіху також не досяг.
Тим часом сам Колумб домігся аудієнції у кастильської королеви Ізабелли, якій 1 травня 1489 року виклав свій план. Скликана нею рада з числа картографів, мореплавців, науковців і астрологів також відхилила проект Колумба як абсурдний.
Але через два з половиною роки, коли було підкорено останній мусульманський анклав на Піренеях, до плану Колумба повернулись: окрилені перемогою у Реконкісті і відчайдушно прагнучи конкурувати на рівних з іншими європейськими країнами. Ізабела Кастильська і її чоловік Фернандо Арагонський за порадою духівника королеви Ернандо де Талавери — «ви мало втратите, якщо проект не вдасться, і отримає багато, якщо він буде успішним» — 12 січня 1492 року прийняли Колумба у щойно завойованій Гранаді. Він залишив Альгамбру засмучений, без жодних надій на успіх, і лише зусиллями королівського скарбника Луїса де Сантанхела, який погодився взяти на себе більшу частину витрат з підготовки експедиції, іспанських монархів вдалось переконати, і 17 квітня у Санта-Фе між Христофором Колумбом і Ізабеллою Кастильською було укладено угоду про надання йому в разі успіху титулу адмірала морів, почесного титулу дон, посади віце-короля і генерал-губернатора усіх відкритих ним територій, а також довічно десяти відсотків доходу від них.
На зібрані для експедиції 12 тисяч мараведі (десь 4 тисячі реалів або 1,3 кг срібла) було найнято три, досить посередні, кораблі невеликої водотонажності — трищоглову караку «Санта-Марія» під командою її співвласника Хуана де ла Коса і дещо менші каравели «Санта-Клара», більш відомою за неофіційною назвою «Нінья» («Дівчинка»), і «Пінта» (справжня назва невідома), що належали братам Мартіну і Вісенте Пінзонам.
Після вкрай короткої підготовки до плавання о 8-й ранку 3 серпня 1492 року експедиція у складі 90 чоловік вирушила з порту Палос-де-ла-Фронтера в Андалузії. Через шість днів вона досягла Канарських островів, де зробила зупинку для ремонту керма «Санта-Марії», і 6 вересня, залишивши порт Сан-Себастьян на острові Гомера, вирушила у плавання на Захід.
13 вересня Колумб зауважив, що стрілка компасу більше не вказує на Північну зірку. Маловідоме на той час явище магнітного відхилення він намагався приховати від схильного до бунту екіпажу, але за кілька днів його помітили капітани усіх суден і Колумбу довелось докласти чималих зусиль, щоб умовити власників кораблів не повертатись в Іспанію. Зрештою на 21-й день плавання, 7 жовтня, у небі були помічені «великі зграї птахів» і Колумб змінив курс корабля, щоб слідувати за напрямком їх польоту.
Рішення виявилось правильним і о другій ночі 12 жовтня вахтовий матрос «Пінти» Родріго де Тріана побачив сушу, імовірно, сучасний багамський острів Волтінга, який Колумб назвав Сан-Сальвадором. Корінні жителі називали його Гуанахані, були миролюбними і доброзичливими до європейців, які після короткої зупинки продовжили плавання і за кілька днів відкрили острови Санта-Марія, Фернандіна (нині Лонг-Айленд) та Ізабела (нині Форчун).
Діставшись острова Арена (нині Реґед-Айленд), Колумб змінив курс на південь і 28 жовтня дістався сучасної Куби, названої ним Жуана.
Вважаючи, що він перебуває на півночі материка, Колумб рушив на південь вздовж узбережжя і 5 грудня відкрив острів Еспаньйола (нині Гаїті). Продовжуючи плавання на південний схід, на Різдво флагман експедиції «Санта-Марія» сів на рифи (біля сучасного міста Кап-Аїтьєн). Власник і капіан корабля Хуан де ла Коса з більшою частиною команди кинув його напризволяще і Колумбу довелось рятувати провіант і гармати з допомогою туземців, що з берега з інтересом спостерігали за європейцями. Вождь Гуаканагарі дозволив іспанцям з решток караки збудувати на узбережжі невеликий форт, відомий як Ла-Навідад, в якому залишився гарнізон з 39 чоловік, і 13 січня 1493 року із затоки Рінкон експедиція Колумба рушила на батьківщину.
«Нінья», куди перебрався Колумб, потрапила у шторм, в результаті якого втратила зв'язок з «Пінтою», і з великими труднощами 13 лютого дісталась Азорських островів. Через десять днів вона залишила острів Санта-Марія, але чергова буря відкинула її значно північніше наміченого маршруту, і 4 березня «Нінья» була змушена кинути якір у Лісабоні. Користуючись нагодою, Колумб написав листа королю Жуану II, котрий, дізнавшись про експедицію і відкриті нею землі, розцінив це як порушення Алкасоваського договору 1479 року між Кастилією і Португалією, який закріпив за останньою виняткові права на плавання, завоювання і торгівлю в Атлантичному океані на південь від Канарських островів, включаючи території, які «будуть відкриті в майбутньому». Тим не менш, Колумб був забезпечений всім необхідним і 15 березня 1493 року прибув до кастильського порту Палос-де-ла-Фронтера, з якого починав своє семимісячне плавання.
Дещо пізніше у Палос прибула і «Пінта», яку штормом віднесло аж до Галісії, де 28 лютого вона причалила у порту Байона, першою принісши в Європу звістку про відкриті невідомі землі.
При кастильському дворі Христофор Колумб був прийнятий з належними першовідкривачу почестями. Ще перебуваючи на зворотному шляху, 15 лютого він написав іспанським монархам листа, яким повідомляв про зроблене ним відкриття нового маршруту до Азії. Перебільшуючи багатство Жуани (Куби) і Еспаньоли (Гаїті), котрі він вважав островами поблизу материкового Китаю, Колумб дав опис тубільців, яких означав як індіанців, особливо підкресливши їх покірність та готовність прийняти християнство, і закликав до спорядження нової експедиції. На відзначення її перспектив він продемонстрував королю Фердинанду і королеві Ізабеллі зразки тамтешніх прикрас, силоміць привезених з Еспанйоли тубільців, кілька самородків золота, перли, а також невідомі доти тютюн, ананас, перець чилі, індичку і гамак. Хоча він і не привіз очікувані чорний перець, імбир чи гвоздику, Колумб був удостоєний честі обідати з іспанськими монархами за одним столом, де йому особисто прислуговував дегустатор і лакей.
Лист Колумба, практично миттєво передрукований у багатьох країнах Європи, справив не аби яке враження на сучасників. Відгукуючись на нього, вже 4 травня 1493 року папа Олександр VI видав буллу «Inter caetera №2», якою передав королівству Кастилія усі землі на відстані понад 100 ліг «на захід і південь» від Азорських островів і архіпелагу Зеленого мису. Це заклало основи поділу Нового Світу між Іспанією і Португалією, підтверджені через рік у більшій частині Тордесільянським договором.
Окрилений успіхом, адмірал морів Христофор Колумб на чолі 17 каравел вже за кілька місяців відправився у свою другу подорож, під час якої відкрив Малі і Великі Антильські та Віргінські острови, Ямайку, Пуерто-Ріко і заснував на Еспаньйолі нове поселення, назване на честь королеви Ізабелли. Воно проіснувало три роки, доки не було зруйноване ураганами, і 5 серпня 1496 року Бартоломео Колумб, брат Христофора, призначений ним губернатором Еспанйоли, в усті ріки Осама заклав місто Нуово-Ізабелла (нині Санто-Домінго), яке протягом XVI століття було столицею всіх іспанських володінь у Новому Світі.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Відкриття Америки Христофором Колумбом, 1492
• Тордесільяський договір, 1493
• Експедиція Васко да Гама, 1497
• Колумб ступив на землю континентальної Америки, 1498
• Помер Амеріго Веспуччі, 1512
• Початок першого кругосвітнього плавання, 1519
• Відкриття Нової Зеландії, 1642