Бурхливе економічне зростання і соціальна модернізація Італії 1950-1960-х років загальмувалися на початку 1970-х, що сприяло поширенню радикальних настроїв серед молодої інтелігенції та студентства. Створені ними крайньо праві і крайньо ліві організації непримиренно ворогували як між собою, так і з державними інституціями, котрі вони ототожнювали з бюрократизмом, застоєм і корупцією.
Неофашисти пропагували ідеї, близькі до праворадикального солідаризму, ряд з них поєднували парламентські методи з вуличною активністю, частина — робила ставку на терор чи підготовку воєнного перевороту. Ультраліві виступали під радикальними комуністичними гаслами троцькістського або маоїстського характеру, перебуваючи у перманентоному конфлікті із італійською Компартією, яка була найвпливовішою компартією Західної Європи. До кінця 1970-х років, періоду, відомого також як «Свинцеві часи», в Італії налічувалося 177 ультралівих і 38 ультраправих терористичних організацій, які з 1969 по 1981 року здійснили майже 2000 вбивств під час терактів і вуличної війни між угрупованнями бойовиків.
У 1977 році 19-літній Валеріо Фіораванті, активіст партії Італійський соціальний рух, створеної в 1946 році прихильниками Беніто Муссоліні, разом з братом, подругою Франческою Мамбро та двома приятелями створили групу «Революційні збройні осередки» (NAR), яка мала б чинити силовий опір комуністичним і лівацьким організаціям. Перша їх акція була здійснена 28 лютого 1978 року, коли у Римі члени NAR в знак помсти за вбитих місяць перед тим неофашистів обстріляли членів лівацької терористичної організації, вбивши одного з них. Після цього послідували пограбування банків і приватних осіб, напади на склади зброї й поліцейські дільниці, вбивства політичних відступників і опонентів. Відмовившись від контактів із політичними партіями, NAR налагодила звязок із римською мафіозною групою «Банда Мальяна», завдяки якій отримала постійне фінансування і доступ до її збройних арсеналів.
2 серпня 1980 року в залі очікування залізничного вокзалу Болоньї стався вибух, який забрав життя 85 чоловік та призвів до поранення 200 випадкових людей. Знайдені на місці теракту речові докази, дозволили встановити, що вибух був спричинений 23-кілограмовою бомбою з тротилу, нітрогліцерину і сумішшю гексогена з тринітротолуолом. Підозра у вчиненні теракту зразу впала на неофашистські організації, оскільки в Болоньї були надзвичайно сильні позиції Компартії, та підпільну ліворадикальну організацію «Червоні бригади», як принципового опонента комуністів.
Судові процеси над членами NAR розпочалися у Болоньї 9 березня 1987 року і тривали десять років. Більшість з них визнали себе винними у серії політичних вбивств, терактів та пограбувань, але всі вони категрично відхилили причетність до вибухів у Болоньї, мотивуючи це тим, що «Революційні збройні осередки» ніколи не здійснювала безадресне масове насилля, а дотримувалась принципів індивідуального терору. Попри відсутність прямих доказів 11 липня 1988 року Валеріо Фіораванті був засуджений до 8 пожиттєвих термінів, 134 років і 8 місяців, а Франческа Мамбро — до 9 пожиттєвих термінів, 84 років і 8 місяців ув'язнення. Крім них були засуджені ще 26 чоловік, а останній член NAR був заарештований у 2003 році і за причетність до теракту в Болоньї в 2007 році отримав 30 років тюрми.
Крім неофашистів, до кримінальної відповідальності були притягнуті також два офіцери з італійської військової розвідки SISMI та двоє впливових фінансистів, членів італійської масонської ложі «Пропаганда-2», звинувачених у фабрикації доказів, затягуванні розслідування і впливу на правосуддя. Крістіано Фіораванті уник вироку і з 1982 року знаходиться під програмою захисту свідків.
У 1985 році Валеріо Фіораванті та Франческа Мамбро одружились і в 2001 році у них народилась дочка. Вони були достроково звільнені у 2009 і 2013 роках, відповідно, «на основі підсумків тривалого спостереження за їх особистостями, які показали успішне завершення процесу критичного переосмислення свого кримінального минулого і остаточної відмови від принципів, що лежали в його основі, та щирим визнанням провини за долю своїх жертв». Сьогодні вони працюють в організації «Руки геть від Каїна», яка бореться за відміну смертної кари та тортур по всьому світу.
Коментарі
Дивіться також
• Напад на штаб-квартиру ОПЕК, 1975
• Теракти Аль-Каїди в Африці, 1998
• Теракти 11 вересня, 2001
• Теракт «Норд-Ост», 2002
• Терористичний акт в Мадриді, 2004
• Бесланський теракт, 2004
• Терористичні атаки Андерса Брейвіка, 2011
• Теракти в Парижі, 1997 (фото)