У 740-х роках, коли халіфат Омейядів був ослаблений війнами з Візантією і Хазарським каганатом та численними повстаннями неарабського населення, прибічники покійного халіфа Алі ібн Абу Таліба сторили релігійну партію "шиа" (праобраз сучасного шиїзму), яка розпочала війну проти халіфа Марвана II ібн Мухаммада. 28 листопада 749 року у Куфі шиїти проголосили правнука двоюрідного брата пророка Мухаммеда Абуль-Аббаса халіфом і 25 січня 750 року берегах ріки Великий Заб завдали нищівної поразки Омейядам.
По смерті Абуль-Аббаса в 754 році утвердження Аббасидів продовжив його брат Абу Джафар аль-Мансур, який розпорядився перенести столицю халіфату із Дамаска на Схід і збудувати нову на березі Тігра, щоб бути ближче до лояльної до нього провінції Хорасан. Її будівництво почалось 30 липня 762 року із зведення резиденції халіфа поблизу занепалих міст Вавилон та Ктесифон і тривало п'ять років силами близько 100 тисяч будівельніків.
Назване Мадінат ас-Салам ("Місто світу"), місто мало форму кола діаметром близько 2 кілометрів, всередині якого були парки, сади, вулиці, службові будівлі, а в центрі — мармурові мечеть і палац халіфа. Воно мало власну систему водопостачання через мережу каналів з ріки Тігр і було захищене двома рядами кам'яних стін висотою 30 метрів та ровом з водою.
Завдяки своєму вигідному географічному положенню Мадінат ас-Салам бурхливо розвивався з перших років існування, поглинув розташоване поблизу селище Багдад і за два століття став найбільшим культурним, науковим та економічним центром Близького Сходу з близько мільйоном жителів. Незважаючи на те, що назва Мадінат ас-Салам чеканилась на монетах і використовувалась в офіційних документах, з часом у просторіччі назва Багдад ("Божий дар") поширилась на весь мегаполіс.
Місто стало занепадати в середині ХІ століття, коли опинилось під владою сельджуків, пережило розоренння в 1258 році монгольськими і в 1401 році тюркськими військами, в результаті чого багато міських будівель було знищено, а цінності розграбовано. У 1534 році Багдад був захоплений турками-османцями, під владою яких з невеликою перервою перебував до 1917 року, коли перейшов під контроль Великої Британії. На цей момент у Багдаді проживало 145 тисяч чоловік і на чверть складалось із єврейської громади.
У 1921 році Багдад став столицею Королівства Ірак, проголошеного на трьох колишніх османських вілайєтах в долині Тігра і Єфрата.
Коментарі
Дивіться також
• Арабський халіфат Омейядів, 661
• Аббасидська революція, 750
• Монгольське завоювання Багдада, 1258