Витоки конфлікту між Болгарським царством і Візантією беруть початок у VII столітті, коли булгарські племена хана Аспаруха розгромили війська візантійського імператора Костянтина IV і в 681 році було засноване Перше Болгарське Царство, кордони якого сягали вздовж Чорного моря від Дніпра на півночі до Балканських гір на півдні. За триста років болгари розширили межі держави від Тиси та Дністра до Середземного та Іонічного морів, ставши реальною загрозою для Аварського каганату і Візантії.
У 865 році хан Борис прийняв християнство, що сприяло політичному визнанню Болгарії, яка досягла апогею політичного, територіального і культурного розквіту за правління його сина Симеона Великого, коли були підкорені Сербія, Македонія, Південна Фракія, а площа країни досягла 815 тис. кв. км з населенням понад 4 мільйони чоловік. Після багаточисельних і успішних воєн з Візантією у 913 році Симеон прийняв титул царя (базилевса) болгар, а ще через чотири роки, коли під його владою опиняється весь Балканський півострів, крім Хорватії, півдня Греції і Константинополя, — оголошує себе «базилевсом болгар і ромеїв». Його син спадкоємець Петро, що зійшов на престол у травні 927 року, виявився менш войовничим, відмовився від вирішального штурму Константинополя, з яким наступного року уклав мирний договір. Це дало можливість Візантії оговтатись від невдач і десь із середини 960-х років вона відмовилась платити Болгарії данину.
Занепад Болгарії почався коли у 967-69 роках київський князь Святослав на запрошення імператора Никифора II Фоки здійснив на неї два набіги й захопив її північно-східну частину зі столицею включно. Наступна війна Святослава з Візантією перемістилась на території Болгарії, й виявилась фатальною як для київського князя, так і царя Бориса II, в 971 році захопленого в полон і примушеного до зречення титулу базилевса. Хоча урочиста церемонія у Константинополі з цієї нагоди символізувала припинення існування Болгарії як держави, Візантія не змогла взяти під контроль її західну частину, завоювання якої візантійський імператор Василій II розпочав у 986 році.
Перша його кампанія зазнала невдачі, що дозволило болгарському царю Самуїлу розширити межі держави на Схід. Наступний етап війни розпочався в 1000 році, коли Василій завоював Мезію, через три роки — північну Македонію, в 1005-у — Фессалію і частину південної Македонії. Кульмінація війни припала на 1014 рік, коли в долині між гірськими масивами Беласиця і Огражден відбулась вирішальна битва між візантійською і болгарською арміями.
Що запобігти наступу візантійців, біля села Клейдіон (нині — Ключ, Болгарія) болгари звели потужні укріплення і змогли відбити кілька спроб штурму, проте виявились не готовими до обхідного маневру з півдня, здійсненого стратигом Никифором Ксифієм. Пройшовши з окремим загоном гірським стежками через хребет Беласиця, вранці 29 липня 1014 року він ударим болгарам в тил, чим посіяв у їх рядах паніку. Скориставшись цим, фронтальним штурмом ромеї здолали укріплення болгар, остаточно розбитих таранним ударом закованих у броню катафрактаріїв. Перемога візантійців була повною — Самуїл врятувався в течею з поля бою, покинувши напризволяще своє військо. За наказом Василія II 15 тисяч взятих у полон болгар були засліплені і лише кожному сотому залишили одне око, щоб він був поводирем для інших. Згідно з візантійськими хроніками, цар Самуїл, побачивши свою армію, яка врешті-решт дісталась Охрида, пережив серцевий напад і помер 6 жовтня 1014 року.
Остаточно Перше Болгарське царство було завойоване через чотири роки і залишалось під владою Візантії два століття, коли було відновлене в результаті повстання. За свої численні перемоги над болгарами Василій II увійшов в історію з прізвиськом Болгаробійця.
Коментарі
Дивіться також
• Велика Булгарія кагана Кубрата, 632
• Битва біля ріки Ярмук, 636
• Перше Болгарське Царство, 681
• Падіння Візантійської імперії, 1453
• Третє Болгарське царство, 1908
• Друга Балканська війна, 1913