По смерті 14 грудня 1542 року короля Якова V Стюарта шотландський престол перейшов до його єдиної живої на той момент законної дитини — дочки Марії, якій виповнилось лише шість днів. Регентом при ній став її родич і наступний за нею претендент на корону 26-літній Джеймс Гамільтон, 2-й граф Арран. Стосунки з Англією, які загострились після розриву Генріха VIII Тюдора з католицькою церквою і двох династичних шлюбів Якова V з представницями французького двору, Гамільтон залагодив Гринвічською угодою 1 липня 1543 року, відповідно до якої Марія мала вийти заміж за принца Вельського Едварда, щоб об'єднати Шотландію та Англію під владою однієї королівської династії.
Однак політика Джеймса Гамільтона зазнала краху: завдяки посиленню профранцузької партії шотландських дворян на чолі з кардиналом Девідом Бітоном і королевою-матір'ю Марією де Гіз шотландський парламент не ратифікував Гринвічський договір, що стало причиною поновлення війни з Англією, яка захопила південні регіони Шотландії і основні фортеці в Лотіані і на берегах Ферт-оф-Тея. З приходом до влади у Франції короля Генріха II Валуа 7 червня 1548 року було підписано договір про шлюб Марії Стюарт і дофіна Франциска й через два місяці п'ятирічна шотландська королева відбула в Париж.
На батьківщину Марія Стюарт повернулась 19 серпня 1561 року, 18-літньою вдовою, королевою Франції і претенденткою на англійський престол, який в 1558 році зайняла Єлизавета, незаконнонароджена з точки зору римо-католицького права дочка Генріха VIII. За роки її відсутності французьке домінування у Шотландії змінилось англійським, протестантизм утвердився як ведуча релігія і радикальні й помірковані представники знаті погоджувались надати підтримку королеві лише за умови продовження зближення з Англією. Марія була змушена офіційно визнати протестантизм за державну релігію, відмовилась надіслати делегацію на Тридентський собор, який завершив оформлення католицької доктрини, проте зв'язки з Римом не поривала — при дворі велася католицька меса, а сама королева активно листувалась з папою, — й визнавати Єлизавету I королевою Англії відмовлялась.
Питання династичного шлюбу Марії розглядалось кілька років. Вона відхилила кандидатуру Карла Габсбурга австрійського, молодшого сина німецького імператора Фердинанда I, й ініціювала переговори щодо заручин з Карлом Габсбургом іспанським, старшим сином короля Філіпа II. Посилення союзу Шотландії з католицькою Іспанією занепокоїло Англію настільки, що Єлизавета запропонувала Марії стати «сестрою і спадкоємицею» за умови, якщо та вийде за її фаворита Роберта Дадлі, 1-го графа Лестера, однак ця пропозиція була з обуренням відхилена. Перемовини з Мадридом також не принесли бажаного результату через психічну неповносправність нащадка іспанського престолу, і несподівано для багатьох Марія Стюарт вийшла заміж за на три роки молодшого 19-літнього Генріха Стюарта, лорда Дарнлі, сина графа Леннокса і Маргарити Дуглас. Вони обоє були правнуками англійського короля Генріха VII (по його доньці Маргариті Тюдор), католиками й двоюрідними братом і сестрою й одружились 29 липня 1565 року, навіть не чекаючи папського дозволу, як кажуть, «через зачарованість королеви».
Шлюб Марії зі ще одним претендентом на англійський престол призвів не лише до повного розриву з Єлизаветою, але й відштовхнув від неї державного секретаря Вільяма Мейтланда і її зведеного брата-протестанта Джеймса Стюарта, 1-го графа Морея, опори в державних справах. Зі збройного придушення вчиненого Мореєм заколоту почалось самостійне правління Марії Стюарт. Втративши підтримку значної частини шотландського дворянства, вона оперлась на осіб незнатних, але особистого їй відданих, й іноземних радників, одночасно віддаливши від себе і свого чоловіка, який, не маючи необхідних для того задатків, претендував на головну роль у державних справах. Роздратований своїм відстороненням, Генріх Стюарт приєднався до чергової змови протестантів, які у березні 1566 року на очах його вагітної дружини жорстоко вбили її особистого секретаря.
Втім, змусити королеву піти на поступки не вдалось — вона демонстративно примирилась з чоловіком і Джеймсом Мореєм, якому було дозволено повернутись з Англії на батьківщину, що привело до розколу в лавах змовників. Розправилась з убивцями свого секретаря, Марія знову віддалила від себе і Морея і чоловіка, «молодого дурня і пихатого тирана», який проігнорував святкування з нагоди народження у червні свого сина, й невдовзі близько зійшлась з Джеймсом Хепберном, 4-м графом Ботвела, котрий на чолі зібраних ним військ остаточно придушив протестантський заколот, за що був винагороджений титулом герцога Оркнейського.
Король-консорт загинув у ніч проти 10 лютого 1567 року за таємничих обставин — тіла Генріха Стюарта і його особистого камердинера знайшли без жодних ознак насильницької смерті біля палаючого будинку у передмісті Единбурга, який загорівся після підриву двох бочок з порохом. Розслідування прийшло до висновку, що вони були задушені, і виявило причетність до вбивства єпископа Арчибальда Дугласа, учасника змови проти королеви Марії. Свого часу помилуваний, він повернувся з Франції і увійшов до близького оточення герцога Ботвела, що дало підстави громадській думці провину за смерть короля покласти на його дружину. Й хоча Ботвел 12 квітня був виправданий після семигодинного судового розгляду в парламенті, його поспішне розлучення і одруження вже 15 травня з Марією Стюарт лише посилило підозри і відштовхнуло від неї й так нечисельних прихильників.
Цим негайно скористалися лорди-протестанти з числа опозиції. До конфедерації лордів, очоленої графом Мореєм, який і сам був серед підозрюваних у вбивстві короля, увійшло 26 перів Шотландії, незалежно від віросповідання. Зібране ними двотисячне військо 15 червня 1567 року зійшлось з практично рівною за чисельністю армією королеви біля гори Карберрі у Східному Лотіані. Герцог Ботвел двічі відкладав початок бою, вважаючи нижче своєї гідності битись з кимось менш статусним за себе командиром заколотників, й, простоявши шість годин на спеці, Едмунд Блекадер і Лейрд Ведерберн вибачились перед королевою і зі своїми підрозділами залишили поле бою. Отримавши від заколотників клятву, що королеві не буде вчинено жодної шкоди, залишив поле бою і Ботвел, що в оточенні 25 вершників рушив у замок Данбар, а Марія Стюарт здалась на милість переможців.
Попри дану їй обіцянку, Марію Стюарт було заарештовано і поміщено у маленький замок на острові посеред озера Лох-Левен, де між 20 і 23 липня у неї стався викидень. 24 липня 1567 року вона підписала зречення від престолу на користь свого однорічного сина Якова, через п'ять днів коронованого у Стерлінгу. Регентом при ньому став зведений брат королеви граф Морей. Парламент, що зібрався у грудні, затвердив зречення Марії Стюарт, визнав законним сходження на престол Якова VI і знову звинуватив чоловіка Марії у вбивстві свого попередника короля-консорта Генріха Стюарта та зраді. Герцог Ботвел, позбавлений титулів і земельних володінь, був змушений рятуватись втечею на Оркейські острови, звідти — на Шотландські, потім — в Норвегію, де він був заарештований за давній злочин і помер в ув'язненні в 1578 році.
Порушення клятви, відсторонення королеви і особистість нового регента викликали невдоволення частини шотландських лордів. Союз «конфедератів» швидко розпався, в опозицію перейшли Гамільтони і Кемпбели, графи Гантлі і Аргайла, й зведений брат Морея Вільм Дуглас, 6-й граф Мортона, власник замка Лох-Левен, який 2 травня 1568 року допоміг Марії Стюарт втекти з ув'язнення. Колишню королеву негайно підтримав з десяток баронів. Зібрана ними шеститисячна армія рушила у західну Шотландію, де перебував регент, але попри чисельну перевагу 13 травня вона була розбита біля Глазго. Змушена рятуватись втечею, Марія Стюарт у ніч проти 16 травня перетнула кордон з Англією в Камберленді і наступного дня в замку Кокермут здалась на милість барона Генріха Скроупа.
В Англії Марія Стюарт знаходилась на положенні почесного бранця. Однак з часом, коли почастішали спроби Франції та Іспанії організувати змову й вбити протестантку Єлизавету, замінивши її на престолі католичкою Марією, умови утримання колишньої шотландської королеви ставали дедалі суворішими. Живучи у повній ізоляції, на 15-й рік свого фактичного ув'язнення вона виявилась втягнутою у чергову змову, віддана під суд, за рішенням якого 8 лютого 1587 року була обезголовлена у замку Фотерінгей, графство Нортгемтоншир.
Через 16 років по смерті Марії Стюарт на престол Англії зійшов її син Яків VI Стюарт, який особистою унією пов'язав дві країни і став першими іменувати себе королем Великообританії за століття до юридичного виникнення однойменної держави.
Коментарі
Дивіться також
• Єлизавета I — королева Англії, 1559
• Страта Марії Стюарт, 1587
• Кінець династії Тюдорів, 1603
• Стюарти на англійському престолі, 1603
• Англійська республіка, 1649